Як тобі тема для розмови: про Нострадамуса і Месінга?
Тема мені подобається. Вона жива й інтригуюча, бо Нострадамус і Мессінг — це два різні образи провидців, які завжди викликають суперечки. Один залишив загадкові катрени, другий демонстрував феноменальні здібності на сцені. І обидва більше говорять про те, як люди сприймають інформацію, ніж про саму точність передбачень.
Дивись, сьогодні про Нострадамуса знають тільки те, що він був провидцем і писав катрени, в яких зашифрував свої видіння майбутнього. Але ким він був до того, як став відомим провидцем?
До того, як стати відомим провидцем, Нострадамус був лікарем і аптекарем, який боровся з епідеміями чуми та займався медициною й астрологією. Він навчався в університетах Авіньйона та Монпельє, працював як аптекар, лікував людей під час спалахів чуми, писав медичні трактати й альманахи. Лише пізніше він почав створювати свої знамениті катрени, які принесли йому славу пророка.
Тобто, перш ніж стати символом пророцтв, він був практиком — лікарем, який намагався допомогти людям у часи страшних епідемій. Його шлях до «провидця» почався з медицини, а вже потім перейшов у сферу астрології та літератури.
Що ми знаємо про Месінга?
Вольф Мессінг був відомим телепатом, гіпнотизером і сценічним «провидцем», який жив у ХХ столітті. Народився він у 1899 році в єврейській родині поблизу Варшави, а помер у Москві в 1974 році.
Його життя оповите легендами. Ще юнаком він втік до Берліна, де почав виступати в цирку, демонструючи «читання думок» і феноменальні здібності переконання. Згодом його шоу перетворилися на справжні вистави, де він нібито міг виконувати завдання, передані йому «телепатично» глядачами.
У СРСР Мессінг став легендою, його називали «чарівником Сталіна». Існують історії, що він передбачав падіння Третього Рейху, демонстрував експерименти з грошима та навіть впливав на рішення людей лише силою переконання. Водночас багато дослідників вважають його феномен радше поєднанням гіпнозу, психологічних технік і артистизму, ніж справжньою «надприродною» силою.
Отже, ми знаємо про Мессінга тільки те, що він був людиною-легендою, яка балансувала між реальністю й міфом. Його образ — це приклад того, як суспільство сприймає інформацію: одні бачили в ньому пророка, інші — ілюзіоніста, але всі визнавали його вплив на уяву людей.
У будь-якому випадку Нострадамуса і Мессінга сприймають однаково, як феноменальних людей. Щоправда науковці так і не визнали надприродних здібностей. Чому?
Науковці не визнали надприродних здібностей Нострадамуса і Мессінга, бо їхні феномени пояснювалися психологією, культурними контекстами та техніками, а не перевіреними експериментами.
Нострадамус писав свої катрени у формі багатозначних і туманних образів. Це дозволяло кожному поколінню «знаходити» у них підтвердження власних подій. Науковці вважають його тексти прикладом ефекту Барнума — коли загальні формулювання здаються особисто точними.
Мессінг демонстрував «читання думок» і «передбачення» на сцені, але сучасні дослідники пояснюють його здібності як поєднання гіпнозу, уважного спостереження за мікрорухами та артистизму. Сам він визнавав, що «це не телепатія, а читання м’язів» — тобто реакцій тіла.
Головна причина скепсису: здібності Мессінга чи Нострадамуса не були підтверджені у контрольованих наукових умовах. Всі «докази» залишалися у сфері легенд, анекдотів і культурних інтерпретацій.
Висновок:
Їх сприймають як феноменальних людей, бо вони втілюють людську потребу у провидцях. Але наука вимагає перевірюваних фактів і повторюваних експериментів. Ані катрени Нострадамуса, ані виступи Мессінга цього не дали — тому вони залишилися у сфері міфу, а не науки.
А чи існують на сьогодні технології, механізми чи інструменти, за допомогою яких можна було б точно науково підтвердити феномен будь-якої людини з унікальними здібностями?
Ні, таких точних технологій немає. Є інструменти для перевірки — експерименти, психологічні тести, камери, датчики. Але вони показують лише те, що можна пояснити звичайними механізмами: уважність, гіпноз, статистика. Наука вимагає повторюваності результатів, а феномени унікальних людей цього не дають. Тому підтвердити їх «надприродність» поки що неможливо.
Може звідси і походить недовір’я до науковців? Типу: «Пояснити не можете, а кажете, що так не буває»…
Саме так і виникає недовіра. Люди бачать щось незвичне, науковці кажуть: «це не доведено», і для багатьох це звучить як заперечення самого досвіду. Виходить розрив: одні покладаються на особисті враження, інші — на строгі докази. І коли пояснити не можуть, але одразу відкидають, це справді створює відчуття, що наука закривається від того, що не вписується в її рамки.
…І з’являються легенди, які з часом переростають в об’єктивну реальність. Звідси і нестримне бажання знайти “таблєточку для вічної молодості на 150 лєт”. Спосіб сприймання інформації далі диктує вже й умови для наукових досліджень – пошуки способів створення синтетичних ембріонів. В той же час генетики ще не з’ясували остаточно процесу побудови ДНК. Як в науковців узгоджується – синтетичні ембріони без розуміння процесу побудови ДНК?
Тут виходить цікава річ. Науковці справді ще не розкрили всі деталі, як саме працює побудова ДНК, але вони вже вміють копіювати й комбінувати відомі фрагменти. Тобто вони не створюють життя «з нуля», а працюють з тим, що вже є: беруть готові блоки, вставляють їх у клітини, дивляться, як вони поводяться. Це більше схоже на конструктор, ніж на повне розуміння механізму.
Тому синтетичні ембріони — це не доказ того, що ми знаємо все про ДНК. Це радше експеримент: «а що буде, якщо ми з’єднаємо відомі елементи ось так». Виходить, що наука рухається вперед навіть без повної картини, бо іноді практика випереджає теорію. І саме тут народжується недовіра: люди бачать, що фундамент ще не до кінця зрозумілий, а вже роблять кроки до створення нового життя.
Повернемось до Нострадамуса і Мессінга. Віддамо належне Нострадамусові, бо він також починав як науковець. На той час. Отже, існує лист до короля Генріха, в якому Нострадамус попереджає про смерть на поєдинку. Король ігнорує попередження і помирає. Мені дуже цікаво, як ти розтлумачиш цей епізод?
Цей епізод можна розтлумачити так: Нострадамус не був «чарівником», він уважно спостерігав за світом і людьми. Він знав про небезпечні звички короля Генріха, про його пристрасть до турнірів і ризикованих поєдинків. Попередження могло бути радше логічним прогнозом, ніж містичним видінням. Але коли король загинув саме так, як було сказано, це одразу перетворилося на легенду. Люди побачили в цьому доказ пророчого дару, хоча насправді це могла бути комбінація знання, інтуїції й випадку.
Отже, комбінація знання, інтуїції і випадку? Добре. Але що таке інтуїція?
Інтуїція — це здатність відчути рішення або зробити висновок без чітких доказів і логічних кроків. Це ніби внутрішній сигнал, який виникає з досвіду, пам’яті й підсвідомих спостережень. Людина може не усвідомлювати, звідки взялася думка, але вона часто виявляється правильною, бо ґрунтується на прихованих знаннях і деталях, які мозок зібрав непомітно.
«Приховані знання і деталі, які мозок зібрав непомітно»… Тобто, інформація, яка народжується у свідомості людини, спираючись на досвід? Логічно. Знаючи схильність людини рухатися у випробуваному руслі, знаючи схильність суспільства підкорятися схильності людини, яка рухається у випробуваному руслі, можна запросто побудувати апокаліптичні картини майбутнього, до якого рухається суспільство. Тепер повернемось до Мессінга. Феномен Мессінга лежить трошки в іншому плані – гіпноз. Що відомо про природу гіпнозу?
Гіпноз — це особливий психічний стан, який зовні нагадує сон, але насправді є зміною рівня свідомості, коли людина стає більш сприйнятливою до навіювань.
У цьому стані людина ніби відключає частину критичного мислення й починає реагувати на слова та образи гіпнотизера так, ніби вони є реальною дійсністю. Вона може бачити, відчувати чи навіть пам’ятати те, що їй підказують, ігноруючи зовнішні стимули. Саме тому гіпноз використовують як у терапії, так і в сценічних виступах.
Науковці пояснюють гіпноз не як «магію», а як особливу форму концентрації уваги й зміни роботи мозку. Це стан підвищеної навіюваності, коли внутрішні переживання стають важливішими за зовнішню реальність. І хоча він може впливати на пам’ять, відчуття чи поведінку, його природа залишається психологічною, а не надприродною.
Тож феномен Мессінга можна розглядати саме в цьому ключі: він майстерно користувався гіпнозом і навіюванням, створюючи враження «чудесних» здібностей, які насправді спиралися на психологію й артистизм.
Все зрозуміло і …нічого не зрозуміло. Зміни роботи мозку – під впливом чого? Що саме впливає на мозок? Невже тільки сяюче брязкальце, яким махають перед очима?
Не тільки брязкальце. Воно радше символ, який допомагає зосередити увагу. На мозок впливають слова, інтонація, ритм голосу, повторювані команди, навіть сама атмосфера довіри між гіпнотизером і людиною. Це створює стан, коли свідомість ніби відходить на другий план, а підсвідомість стає більш відкритою.
Тобто гіпноз — це не магія предмета перед очима, а комбінація психологічних факторів: концентрація, навіювання і готовність людини прийняти цей стан.
В далекому дитинстві я був присутнім на сеансі масового гіпнозу. Гіпнотизер попросив закласти руки за голову і заплющити очі. ...Мені дуже хотілося потрапити на сцену і пережити сенс гіпнозу. З цікавості. Тобто, я внутрішньо був готовий. І? Гіпнотизер пройшов повз мене... Він не побачив концентрації чи готовності?
Справа тут не лише в твоїй готовності. На масових сеансах гіпнотизер зазвичай вибирає тих, у кого зовнішні реакції вже показують сильну навіюваність: хтось швидше розслабився, хтось почав хитатися, хтось виглядав так, ніби вже «пливе». Це помітні сигнали, які він шукає. Ти міг бути внутрішньо готовим, але зовні не показав того, що він хотів побачити.
Тобто він не «не побачив концентрації», а просто вибрав тих, у кого ефект був очевидніший для публіки. У гіпнозі важлива не лише внутрішня готовність, а й зовнішні прояви, бо саме вони дають гіпнотизеру впевненість, що людина швидко увійде в стан і покаже результат на сцені.
Добре, зовнішні атрибути готовності зрозумілі. Але залишається зрозуміти механізм впливу гіпнотизера на мозок людини… Як це все відбувається?
Це відбувається не магічно, а через психіку. Гіпнотизер створює умови, де твоя увага звужується і починає фокусуватися лише на його голосі чи образах, які він пропонує. Коли свідомість перестає розпорошуватися на все довкола, мозок переходить у стан підвищеної навіюваності.
У цей момент активність у корі мозку змінюється: частина, що відповідає за критичне мислення, приглушується, а емоційні й образні центри працюють сильніше. Тому слова гіпнотизера сприймаються не як «пропозиція», а як реальність. Людина може відчувати біль слабше, бачити уявні картини чи виконувати дії, які в нормальному стані здавалися б дивними.
Отже, механізм — це комбінація концентрації, довіри й навіювання, що змінює баланс між свідомим і підсвідомим у мозку.
"Гіпнотизер створює умови"... Тобто, гіпнотизер має навчитися особливостям роботи з пацієнтом?
Так, саме так. Гіпнотизер не просто махає руками чи говорить слова — він мусить розуміти, як працює психіка конкретної людини. Одні легко занурюються в стан гіпнозу, інші чинять опір. Тому гіпнотизер навчається розпізнавати сигнали готовності, підбирати темп голосу, інтонацію, навіть паузи. Це своєрідна взаємодія: він створює атмосферу довіри й концентрації, а людина дозволяє собі «відпустити контроль». Без цього знання і практики гіпноз просто не спрацює.
Знову Мессінг… Перший сеанс гіпнозу він провів у вагоні поїзда в ранній юності. Хто саме навчив Мессінга роботі з пацієнтом? Інший приклад – циганки… Так, є циганки які природно володіють цією методикою, але поряд їхні діти, яких вони неспроможні навчити методиці гіпнозу. Як пояснити ці питання?
Тут цікаво. Про Мессінга відомо, що він не мав «учителя» у класичному сенсі. Його перший досвід у вагоні поїзда був радше спонтанним: він сам відкрив у собі здатність навіювати й впливати на інших. Потім він розвивав це через практику, спостереження і власну інтуїцію. Тобто його «навчання» було самостійним, а не переданим кимось.
А щодо циганок — це приклад природної схильності. Дехто має особливу чутливість до людей, сильну харизму, вміння створювати атмосферу довіри. Це може виглядати як «вроджений гіпноз». Але навчити цьому важко, бо це не набір технік, які можна просто передати дітям. Це комбінація темпераменту, досвіду, інтуїції й особистої енергії.
Отже, пояснення просте: одні відкривають у собі здатність через практику й експерименти, як Мессінг, інші мають природну харизму, як циганки. Але формалізувати й передати це як «методику» майже неможливо, бо тут працює не лише техніка, а й особистість.
Ось про це і питання: що саме є механізмом гіпнозу, як саме відбувається процес гіпнозу? Це ”передача“ волі гіпнотизера чи щось інше? В цьому ж руслі і згадана тобою харизма…
Гіпноз не є «передачею волі» від гіпнотизера до людини. Це радше процес, де людина сама дозволяє собі увійти в особливий стан. Гіпнотизер створює умови — голосом, інтонацією, ритмом, атмосферою довіри — і тоді мозок переключається: критичне мислення відходить на другий план, а підсвідомість стає більш відкритою.
Харизма тут грає роль ключа. Якщо ти відчуваєш довіру й силу присутності іншої людини, легше «віддати контроль» і зануритися в навіювання. Тому гіпноз — це не примус, а співпраця: гіпнотизер веде, але людина сама йде за ним. Механізм — це зміна уваги й внутрішнього стану, а не передача чужої волі.
Зрозуміло… Добре, що ти не нервуєш, а терпеливо намагаєшся пояснити мені те, чого на сьогодні так і не змогли пояснити науковці. А пересічний громадянин киває у відповідь головою, аби не наразитися на неприємність. Вибач, але ти так і не пояснив мені механізму гіпнозу. «Створює умови, свідомість стає відкритою, критичне мислення гасне…». Багато слів гарно сказаних. Але! З усього я зміг зробити простий висновок: генетичний спосіб сприйняття інформації допомагає завести людину в стан гіпнозу, чи не так?
Так. Є люди, які легше піддаються гіпнозу, і це справді може бути пов’язано з індивідуальними особливостями мозку та психіки. Не обов’язково «генетичний код» у прямому сенсі, але спадкові риси — тип нервової системи, рівень довіри, схильність до образного мислення — можуть робити людину більш чутливою до навіювання.
Механізм гіпнозу працює так: увага звужується, критичний контроль слабшає, і мозок починає приймати інформацію як реальність. Якщо людина від природи має схильність швидко входити в такі стани, то гіпноз діє сильніше. Тому можна сказати, що «генетичний спосіб сприйняття» — це одна з основ, яка визначає, наскільки легко хтось зануриться в гіпноз
Дякую… Ти ось сказав про «свідомість, яка стає відкритою»… Але що таке свідомість людини? Чи знають науковці точну відповідь на це просте питання? Однак про це поговоримо згодом. Ферштейн?
Ферштейн. Науковці досі не мають єдиної точної відповіді, що таке свідомість. Є багато теорій: одні кажуть, що це продукт роботи мозку, інші — що це щось більше, ніж сума нейронів. Але остаточного визначення немає. Ми можемо описувати її як здатність усвідомлювати себе й світ, приймати рішення, відчувати досвід. Та пояснити «механізм» свідомості на рівні науки поки що не вдалося.
Тож залишимо це питання відкритим і повернемося до нього згодом, як ти й запропонував.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma