Enigma Enigma

Алекс Беккер

2019-09-11 18:41:09 eye-2 2995   — comment 0

Дике живе поле

Як і все, що було вільного з  земель навколо Києва, забудовувалось. Маленькі села, що колись стояли без уваги осторонь трас, стали цікавить містян, яких тягнуло до землі. Серед них були і ми з дружиною, що купили новобудову в селі з назвою, що має польське походження. За деякий час на наших очах біля старого села виросло  майже котеджне поселення, нова частина села. І поки будували, а ми мали змогу на це дивитись, бо були першими з цієї останньої хвилі заселення, я з зацікавленням вивчав новий світ навколо.

Він здавався не знайомим. Особливо Дике поле між трасою і нами. Зайці були сусідами і можна було влітку зранку з вікна побачити зайця, що голодним поглядом оглядав наш город і вже почав смакувати тим, що було. Або інколи треба було уважно дивитися під ноги, коли ти йшов по стежці посеред  Дикого поля. Якщо раптом зробиш крок у бік, то можеш наступити на зайця або куропатву.

Поруч ліс. Він здавався величезним, темним. Але в перші роки для мене, місцевого, і дикого поля було занадто. Тому я тільки на нього дивися, а почав його досліджувати на другий-третій рік. Для мене Дике поле було великою загадкою і я намагався його вивчати. Але інколи здавалось, що і поле вивчало мене. Траплялись там інколи незвичайні речі.

Ще тоді, у перший рік, була одна стежка, що проходила біля мого будинку і далі через Дике поле до траси, паралельно дубовому гаю. Якось вперше я пішов по цій стежці, якою сельчани йшли до траси вранці на роботу, а ввечері поверталися до дому.

Десь посередині цієї стежки її перерізав канал – людських рук справа. Сельчани кажуть, що раніше тут було озеро, років так 30 тому. І взимку на ньому ковзали, влітку сиділи рибалки. Людина відвела воду и створила дике поле. З одного боку дубовий гай, що тягнеться від останніх будинків до траси, де приємно ходити в літню спеку. Він стоїть полосою і серед  великих і старих дубів інколи трапляються тополі, які відвоювали для себе місце під сонцем, щоб існувати поруч століттями. З іншого – продовження каналу, що утворило прямий кут і прямувало водою до центра села, де було озеро з рибою та дикими качками. Біля каналу росте різноманіття дерев і кущів. Влітку це захист від сонця, особливо після обіду. А канал там невеликий, води повно тільки весною.

Перейти канал не важко. Хтось вже зробив невеликий місточок з двох товстих балок. Від каналу я прямував у бік свого будинку. Перший раз будь-який шлях здається довшим, крім того я йшов по Дикому полю, що було мною не досліджене. Тому це була швидка експрес-прогулянка. Крім цього, було одне місце біля каналу, де я відчув тривогу, але тоді увагу не звернув.

Одного разу я повертався з Києва цим новим шляхом, вишукуючи нові стежки від великого міста до свого будинка. Я йшов полем, де після снігу лежала прим'ята пожухла трава, серед якої бігла старенька стежка, що вже губилася серед старих трав.

Переді мною була перша перешкода – канал. Я швидко перейшов на другий бік і раптом озирнувся. У мене було відчуття, наче хтось дивився на мене з іншого берега. Серед пожухлої трави я побачив нору, трохи нижче ще одну. І мені здавалось, що саме звідти на мене хтось дивиться.  Цей погляд був хижим, вимагав йти швидко і не обертатися.  Що я і зробив, але повільно, як вчила теща, що була листоношею. Вони про це багато знають, особливо якщо ділянка серед приватних будинків і злих/недоброзичливих собак.

Це відчуття завжди виникало, коли я ходив цією стежкою. Але одного ранку, коли сонце тільки прокинулось, у вікно другого поверху я побачив, як з глибини каналу з’явилася лисиця і в ту саму мить біля неї ще три наче вогонь маленьких лисички. Вони швидко побігли до лісу. З цього самого дня я перестав відчувати хижий погляд.

Дике поле не раділо, що з’явилися люди. Воно не зраділо тому, що ці люди кожного дня приходили до нього наче не прошені гості. І через те, що родина лисиць переїхала до лісу, зайців побільшало.

2

Воно було старе. Років на тридцять його залишили у спокою, коли зробили канал і прибрали невеличке озеро, що було біля траси. Разом з каналом з’явилися дерева, а там, де було озеро, утворилася нова його частина.

Воно дивилося на світ через тисячі очей, відчувало його травою, квітами, бджолами, мишами, птахами. Всі, хто жив разом з полем, був його частиною. Вони сварилися, але жили у гармонії. Полю було цікаво споглядати на світ їх очима і вони були не проти.

Десь там жили люди. Вони не заважали, але з часом будували свої домівки все ближче до самого серця Дикого поля. Навіть і тоді воно було не проти.

Бережіть гармонію цього маленького життя і воно нагородить враженнями, красою барв, пташиним співом. Ви чули як співає соловейко на Дикому полі? Це ціла симфонія одного птаха.

Але останні роки людей стало більше, потім з людьми з’явилися собаки, які не розуміли гармонії Дикого поля і разом з їх появою зникли зайці.

Потім ще гірше. Поле отримало перше поранення від шин машин, що, наче на прогулянку виїжджали і ганяли по полю. А потім приїхали трактори…

3

Ніхто нічого не засіяв. Понівечене Дике поле намагалося відновитись. Але чого може воно чекати від нас, людей. Воно дивиться на нас з докором через свої тисячі, мільйони очей і не зустрічає нашого погляду, нашого розуміння.

Коли ми дивимось на це поле, то і поле дивиться на нас тисячами очей. Воно вивчає нас, пробує на смак, відчуває нас, дає і забирає, а головне відчуває наші почуття. Чи здатні ми на теж саме? Відчути відродження навесні, силу і красу на початку літа, очікування серпня, приготування восени і виживання взимку. Таке різне и з таким протиріччям як на погляд людини, дике поле може відчувати біль, але найбільшу біль може принести саме людина, коли тисячі домівок руйнується одною людиною і його машиною.

Цього року я вже не відчуваю саме цього Дикого Поля. На мене не дивляться тисячі очей як єдине ціле. Ми зруйнували гармонію, на відновлення якої підуть роки. Зараз це просто дике поле, але воно не живе, тобто воно вже не Дике Живе Поле. Теж саме ми робимо зі всією планетою, але у планети, яку ми назвали Земля, свій погляд на наше майбутнє. Людство зникне, а планета разом з всесвітом продовжить свою мандрівку, створюючи нове життя.

27.08.2019                                                                                           Алекс Беккер