КОНТЕКСТ
У липні 2024 року в інтерв’ю «The Guardian» генерал Олександр Сирський заявив:
«Для нас дуже важливо зберегти життя наших бійців. Ми не захищаємо руїни на смерть».
Він каже, що не бажає
«досягати цілей за будь-яку ціну» або кидати своїх людей у «безглузді м'ясні штурми».
ПРОБЛЕМА
З початку широкомасштабної війни командири рот, батальйонів і бригад неодноразово стикалися з дилемами: бути знищеними або здатися в полон, застрелитися, виконуючи наказ, який вже не відповідає обстановці, очікуючи нового від вищого керівництва, щоб відійти чи маневрувати або, не чекати а приймати рішення відповідно до контексту і брати на себе повну відповідальність за його наслідки, однак збільшити в рази шанси виживання підлеглих.
Однак з прикладів мілітарної історії, бойового досвіду відомо, що будь-яка армія, яка ігнорує або не виконує накази вищої ланки управління припиняє своє існування поразкою.
Кацапські війська намагалися оточити частину угрупування Сил Оборони біля Прогресу. Бійці 1 та 3 батальйонів 31 омбр розповіли проєкту Deep State, що останніми днями ведуть оборону в оточенні, однак наказу на відхід немає.
«Бійці 31 ОМБр доповідають про ризики та можливі наслідки керівництву батальйонів. Останні їх підтримують, але бригадне керівництво хоче, щоб бійці і надалі сиділи в оточенні – до останнього солдата. Управління рот фактично відсутнє, адже їх командири поранені або загиблі», – описали ситуацію аналітики проєкту.
«Бійцям сказали займати позиції. Хоча під боком 123 миколаївське ТрО, яке просто відмовляється заходити. Саме цей підрозділ мав підтримати 72-ту у Вугледарі. Але піхота ТРО десь порозбігалась. А потім ще й комбат застрелився».
«Через них 72 затримала свій вихід з Вугліка. Бо сподівались.
І так, офіційної команди на вихід з міста не було. Але командири на місцях бачили, що вже все. І як би не намагались організувати вихід, без втрат не обійшлось.
Навіть один наш солдат це багато. Але не один, нажаль.
В бригаді 7 батальйонів. У кількох з них, після боїв навколо Вугледару просто не лишилось піхоти.
Тепер, в такому стані бригада має ставати на лбз. Думаю, уявляєте, який морально-психологічний стан бійців. Навіть командири пишуть рапорти про усунення їх від командування.
Я співчуваю 72».
«Що ти маєш робити, як командир, коли твої люди, така цінна піхота в оточенні, а виходити наказу нема?
Успенівський мішок.
Під Курахове.
Чому він стався?
Бо не дали команду вчасно відійти на більш вигідні рубежі. Коли фланги посипались.
Дивне рішення сидіти на позиціях, коли і тебе з трох боків ворог. Злочинне, я б сказала.
Що відбувається потім?
Звісно ворог заходить і з четвертою сторони. Очевидно ж.
І все. Ти в оточенні.
Зараз в успенівському мішку в оточенні кілька підрозділів.
А команди на вихід знову не дають.
Не ротний чи комбат приймають такі рішення. А цілий полковник тактичного угрупування. Курач Валерій».
«Ворог практично безкарно їздить по дорозі зі Старомайорського до Рівнополя, підтягуючи свою піхоту та бк. ТГр «Велика Новосілка» існує суто як прокладка між бригадами та ОТУ «Донецьк», адже немає старшого начальника, треба звертатися в ОТУ, а ТГр не приймає жодних рішень.
Інженерної підтримки нема, артилерійської теж. Зато повно вимог по звітам, доповідям та службових розслідувань.
Окремо варто згадати ситуацію в Благодатному. НГУ вийшла, щоб не потрапити в оточення. Натомість «генії» завели солянку з усіх підрозділів, щоб формально не втратити повністю село».
«Важко зрозуміти сенс утримання «Успенівського мішка», коли ворог продовжує поступово захоплювати Курахове. Нинішня обстановка є результатом бездіяльності або не зовсім зрозумілої діяльності ОТУ «Донецьк». Ворог займає все більшу територію безпосередньо в Успенівці, ризикуючи замкнути кільце та залишити підрозділи Сил Оборони в Ганнівці, Успенівці, Трудовому, Веселому Гаю та Романівці.
Ситуація критична для всіх, окрім, Луценка, вже екс-командувача ОТУ «Донецьк». За нашою інформацією він знятий з посади і буде відбувати покарання займати посаду в командуванні Сухопутних військ. А в скорому часі всі будуть чути від наступного командувача ОТУ «відійшли на підготовлені позиції».
Велико-Новосілківський мішок?
Костянтинівський?
Сіверський?
Куп’янсько-Вузловий?
Оріхівський?
Як діяти командирам частин і підрозділів, що знаходяться у напівоточенні ворога, а наказ на відхід ніхто з верхнього начальства не приймає?
Приймати рішення ПРАВИЛЬНО чи приймати ПРАВИЛЬНІ рішення?
Чи краще взагалі їх не приймати і проблеми самі собою вирішаться?
ДЛЯ РОЗДУМІВ
Судження №1
«Майстерність офіцера – це не ремесло (наприклад технічне) і не мистецтво (що вимагає унікального таланту, який неможливо передати іншим), а надзвичайно складна інтелектуальна майстерність, що вимагає всебічної підготовленості й тренування. ... особлива майстерність офіцера полягає в управлінні насильством, але не в здійсненні насильства як такого.
Відповідальність.
Спеціальні знання офіцерів накладають на них особливу відповідальність перед суспільством. Невпорядковане застосування військовими своїх знань у власних інтересах може зруйнувати суспільний устрій.
Реалізація цієї відповідальності вимагає досконалого володіння професійною майстерністю; досконале володіння майстерністю передбачає взяти на себе відповідальність. Поєднання відповідальності й майстерності відрізняє військових від інших соціальних груп.
Усі члени суспільства зацікавлені у безпеці; прямою турботою держави є досягнення цієї мети разом з іншими суспільними цілями, але тільки офіцерський і сержантський корпус відповідає за військову безпеку і тільки за неї»
– S.P. HUNTINGTON (Power, Expertise and theMilitary Profession,1963)
Судження №2
Уривок з радянського пропагандистського фільму: «Горячий снег», 1972 г.
«Пуговіцу застєгнітє таварищ палковник. Чтоби било відно, что ви камандир дівізії… »
#Бойове_лідерство_українців
#Місія_насамперед_люди_завжди
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma