Enigma Enigma

Євген Шкоденко

2019-11-11 16:53:34 eye-2 6   — comment 0

Дівчині

 

Читайте усі бажаючі. Думки, почуття, знання, досвід стануть до праці для однієї, котра, цілком можливо, зовсім і не мала на меті відвідати «Енігму» з тим, щоб це прочитати. Та й з якого дива? По-перше, такого на блог-платформі досі не писали. Хіба що на тематичних сайтах, або у відповідних групах у соціальних мережах зустрінеш подібне, але хіба написане на них варте уваги? Я знаю, про що кажу, і більшість відвідувачів цих ресурсів (колишніх) погодиться зі мною. Звідси друга причина, чому та, для якої хочу працювати, не очікує цього на цьому інтернет-майданчику.

Не просто так висловлююся про працю. Що ж, вона проявляється, здійснюється літературно, словом, і, сподіваюся, на практиці дізнався достатньо, аби гідність не перетворити у саморекламу, і хвастощі; щирі переживання у недоречний пафос; і щоб усе написане було легким, немов пір’їнка, і приємним, як сон немовляти.

Звернення до дівчини це погляд на себе, як на чоловіка. Доводилося чути слова: «мені соромно за свою стать…», а заходячи на сайт, розроблений спеціально для такої мети, через деякий час просто фізично не можеш слідувати іншим представникам своєї статі у тому, що вони вважають зверненням до статі протилежної. Справа не у шаблонах, штампах, якомусь загальноприйнятому способі дій. Є помилки, чужі, власні, які призводять до того, що пишеш ніби у порожнечу, і з порожнечею у душі потім вимикаєш свій ноутбук, і засинаєш…

Це таки справді праця, яку – не завжди виконувати хочеться, зрозуміло. Вимагає якщо не знань, то хоча б якоїсь обізнаності. І не лише у письмі, у вмінні висловитися, але й у першу чергу у самому собі. У чесності перед самим собою! Так, справа ця літературна, але ж як чутно – чітко – б’ється серце, коли знаходиш потрібні слова! І пишеш (набираєш), і сам читаєш, і розумієш, що її очі, прийде час, також це прочитають… Дай Боже. Дай, Боже, потрібні слова кожному, хто небайдужий, не глухий до другої половинки, хто наважується на незвичайне заради неї.

Ніби новий жанр у художній публіцистиці (не спеціаліст у цьому) – стільки всього перехрещується, переплітається… Що напишу дівчині? Якщо ти не була на сайті знайомств, то, принаймні, чула про такий. На ньому можна створити анкету (з фото, з формальним, і неформальним описом себе, і т. д.), а можна в окремому розділі розмістити просто текст. Обмежений за розміром, і змістом, без фото, і контактних даних.

Дуже скоро свою анкету видалив, щоб більше ніколи не створювати її знову. А на написання тексту, який прийнято називати оголошенням на сайті знайомств, подивився, як на навчання.

Я багато роздумував над тим, що саме люблю у письменництві, як автор; що поєднає, поєднує у мені слово і душу? Заради чого писатиму без самоцілі, без користі, а буквально у душевному світлі, у насолоді від власного мислення, яке – розкриває любов! Звичайно, сайт знайомств не місце для такої роботи, для такої праці, яка присвячується одному читачу, одній читачці, а всі інші майте на увазі.

Чи Ви хлопець, чи дівчина, чоловік, жінка, нехай стане прикладом, що можна зробити їй, для неї – для другої половинки… Тільки не полінуйся. Не пошкодуй часу, і сил, щоб добряче подумати, і ще й підучитися, і пережити, подолати таке неприємне відчуття, як невміння висловитись, незнання, що їй написати, і страх помилки, і марності своєї праці…

У моєму випадку ця праця розвиває мене ще й у професійному, не тільки особистому, плані. Тому за її марність не турбуюся… Однак запитання: а коли ж вона – успішна? Ти не знаєш, кому пишеш, для кого конкретно працюєш. І зробиш велику помилку, якщо гордо, а може, і скромненько, тихесенько заявиш, що бажаєш познайомитися з дівчиною такого-то віку, зросту, ваги, кольору волосся, і очей; далі можуть іти вимоги щодо її особистого життя, освіти, розумових здібностей, найважливіших, на твій погляд, рис характеру. Потім зробиш паузу, подумаєш, що, можливо, треба бути справедливим, і задоволено додаси, що і сам відповідаєш заявленим тобою умовам особистого щастя. В крайньому випадку напишеш, що ти є втіленням жіночої мрії, себто: вищий, старший, впевнений у своїх справах, без «послужного списку» в особистому житті, і проблем фінансових, і звичок шкідливих.   

І на цьому – все. Після кількох речень творчі потенції виснажились, і здобувач уваги протилежної статі втомлено, і з почуттям виконаного обов’язку «перевертається на другий бік», нічого більше не вчиняючи, не вдаючись ні до чого, що могло би прокласти місточок через холодний комп’ютерний  екран, через безодню Всесвітньої Мережі – до неї…

Насправді тисячі, й тисячі бажаючих по обидві сторони монітору побудувати цей міст, бачать лише безмежність безодні. Модератори сайту знайомств розробляють умови написання оголошень, задля полегшення нелегкої роботи із втілення омріяного переходу. Та ми погоджуємося з цими умовами, не читаючи їх, тому, що із самого початку, маючи на увазі інших, дивимося на самих себе. І зникає тоді і міст через інтернет-безодню, і сама безодня. Що таке «міст», у даному випадку? Це щось, що ніби тримає тебе, каркас, який впорядковує твої думки… Адже ти – боїшся, маючи намір написати їй. Ніколи раніше такого не робив.

І не мав на меті. Одного разу, чи то просто з цікавості, чи з якої потреби зайшов на сайт знайомств. Трохи роздивився довкола, і вирішив – вийти за рамки. І наважився – таки побачити себе, насправді, на ділі, а не в теорії. Кажуть, що особистість неповторна. Чому ж вона мовчить, висловлюючись чужими словами, думками, помилками?

Насправді, був такий собі момент істини. Коли, дивуючись власній недолугості, кволості у цій справі, бачачи, що й інші, повторюючи один з одним, ходять ніби по колу, і висловлюються чим далі, то з більшою гіркотою…

Що називається, від щирого серця… І це було саме звідти… Звідки ж іще іде наша любов? Відтепер – я поважатиму все, що собі думаю. І крапка. А «надумано» до цього часу вже було стільки всього… Не вистачало тільки поваги до своєї праці. Того самого душевного світла, яке прояснює наші думки, у якому стає зрозуміло, що саме робити…

По-перше, не шукати. Заборонити собі говорити «шукаю»: когось, щось. А далі, постаратися змінити самі погляди свої, мислення, ставлення. Ви самотні? Точніше, Ви вважаєте себе таким, такою? Отже, думаєте: мені – не вистачає (кохання, стосунків, романтики, тепла, і т.д.). Отже, це треба шукати. Що потім? А потім усе, що Ви говорите, пишете, робите несе у собі оцей месидж – давай! Тобто, дай! Дай мені! Дай!

Це відштовхує, конкретно відштовхує, і недаремно кажуть, що кохання тільки віддає, нічого не вимагаючи взамін. Так, від цих слів у нас вже оскомина, але вони в основі всього, що зараз роблю, і робитиму надалі. 

По-друге, про що вже згадував, що пов’язане з першим, ми не в магазині. Писати у такому стилі, «магазинному», як прийнято на сайтах знайомств, рекламуючи себе, вимагаючи тебе (ненароком чіпляючи тебе справжню)... Пишуть буквальне замовлення(!) на омріяну дівчину, хлопця. Виглядає дотепно, от тільки питання, хто його виконуватиме? І відповідає такому автору хто завгодно, тільки не друга половинка.

І по-третє (більше пунктів не хочу), власний стиль. Правда в тому, що ти не можеш не бути оригінальною, оригінальним. Відмовляємося від будь-якого самоприкрашання, самореклами. Тільки чесність перед самим собою!

Історія мого першого кохання, вона увінчана хрестами Софійського собору. Ми не встигли провести жодної ночі разом, як чоловік і жінка, але тоді, у Різдвяну ніч, ми повели  на побачення один з одним свої душі. І слова почали вимовлятися у найостаннішу чергу, а найпершим був її замріяний погляд – у ніч, залиту святковими вогнями... Люди танцювали на Софійській площі, веселилися, а вона стояла одна. Як же ж вона дивилася... Слова не були потрібні. Коли побачив ці очі, ні на мить не завагався. Вона так засоромилася, коли я підійшов, і мовчки взяв її за руку, і так приємно їй це було! Ми танцювали, і дивилися прямо в очі один одному. Не кажучи нічого, ми розуміли все. Тоді вперше захотілося поцілувати жінку.

Потім було кілька побачень, казку свята замінила проза життя, і ми змушені були розійтись.

Чи доводилося тобі розуміти іншу людину, просто дивлячись їй в очі? І в цих очах бачити, як не знаходить себе в оточуючих її душа? І давати цій душі те, чого вона невимовно хотіла... Думаєте, ми на Софійській площі танцювали? Гралися, як діти! Аж самим незручно було, від своїх таких простих, таких дитячих витівок. 

Я не шукаю їй заміну. Казали мені, що неспроста зі мною така історія трапилася. Є у людини щось, більше, ніж тіло. Немає щирого бажання жіночого тіла без душевного порозуміння, без дотику у глибині душі.  

Є один цікавий момент. Можна сказати, що культурний феномен, який у всіх народів. Роздумуючи над тим, що можна взагалі написати дівчині, що зазвичай хлопці пишуть; прагнучи, щоб вийшло якнайкраще – згадав... Хоча, й повинен був знати, й пам’ятати це з дитинства. З діда-прадіда, від батька сину передається воно. Слово чоловіка. Можливо, чула про таке, або, навіть при тобі його давали. Може, бачила в кіно, або читала в книжці, як його вимагають...

Чи можна його написати? Хотілося б. Щоб ти не сумнівалася, що написано таким чоловіком, який не з біології, а з виховання честі, і гідності. Зі стосунками не звик жартувати.

Я хочу працювати – не лише на тренуваннях, у самоосвіті, у зароблянні, але й у стосунках... Усі мають питання, труднощі, проблеми. Вони вирішуються. Те, що заважає кохати, виявляється, і нівелюється, усувається.

Тільки не полінуйся. Не пошкодуй часу і сил, щоб добряче подумати, і ще й підучитися, і пережити, подолати таке неприємне відчуття, як невміння...     

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma