Країна-агресор крім військових дій паралельно продовжує використовувати пропагандистські методи. У країні-терористі росії нещодавно озвучили ще одну мету війни в Україні. Разом із "денацифікацією" тепер це ще й "десатанізація". Окупанти звинувачують нашу державу в заперечуванні базових релігійних цінностей. Ці пропагандистські наративи, висловлені агресором, не дивують українців. Але коли церква, що наполегливо позиціонує себе як українська – УПЦ МП – фактично співпрацює з "церквою" ворога, це по-справжньому обурює суспільство.
Варто розуміти: це відбувається цілеспрямовано, інструментами пропаганди, шляхом десатанізації та демонізації українців російським урядом, щоб росіяни були готові вбивати нас.
Особливо, якщо брати до уваги наш час, коли люди ведуть війни за абстрактні ідеї або ідеології, найгіршим є те, що їх призвали й кинули в гарячу точку. Уявіть солдата, який має вбити такого ж воїна, як і сам, але ж у них в обох є дружина, діти, батьки, які їх чекають, у них є важливіші справи, ніж воювати за абстрактні ідеї. У ХХ столітті цю проблему покликана вирішувати пропаганда.
Усе це для того, щоб прибрати в людині табу перед убивством собі подібного. У підсвідомості людини вбивство сприймається як щось неприродне і негативне. Тому людині потрібні аргументи (бажано емоційні), щоб переступити заборони.
Нас демонізують, щоб у жодного росіянина, військового чи громадянського, не було навіть краплі сумніву у тому, що українців можна і треба вбивати. Розуміючи, що інформаційний зв'язок зі світом стрімко зводиться до нуля, кремлівські пропагандисти спрямовують усі свої рупори на власну, російську аудиторію. Навіщо? – щоб зомбуючи свій народ черговою брехнею, придумати пояснення, чому їх президента називають убивцею, а їхнє життя стрімко котиться у прірву.
Наразі спостерігається чергова хвиля ненависті та образ в сторону України та українського народу на російському телебаченні. Рупори кремля записали всіх українців у «нацисти» та «сатаністи». Наразі в росії це є мотивом для продовження мобілізації та виправдання війни.
Наприкінці травня УПЦ МП заявила, що розриває зв’язки з Московським патріархатом, але її оновлений Статут досі не з’явився. Священноначалля УПЦ МП досі не позбулося орденів "за зміцнення російсько-української дружби", отриманих з рук агресора. Ба більше – не покарані чини УПЦ МП, які як колаборанти були присутні на "урочистостях" з нагоди "приєднання" до рф українських земель, а на високих міжнародних майданчиках ця "українська" церква в унісон із московською заявляє про війну з "канонічною церквою" в Україні. Натомість суспільство очікує від УПЦ МП ясних і зрозумілих кроків, заявив в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL доктор філософських наук, професор, публіцист, релігієзнавець Віктор Єленський.
– У росії заговорили про "десатанізацію" України. В пропагандистських ЗМІ знову актуалізувалася тема церкви. Яким чином сьогодні, на восьмому місяці війни росії проти України, агресор може використовувати у своїх цілях УПЦ МП?
– Зараз в УПЦ МП є велика можливість послужити своєму народу. 27 травня вона оголосила, що начебто розриває з Московським патріархатом і вичищає зі свого Статуту всі згадки про нього. Але ніхто не бачив цього оновленого Статуту. Міністр культури каже, що його ще й досі очікують.
УПЦ МП веде однакову політику з Московською патріархією на релігійній арені. Наприклад, під час Генеральної асамблеї Всесвітньої ради церков представниця УПЦ МП сказала, що в Україні ведеться дві війни – одна з росією, а інша з "канонічною церквою", тобто з УПЦ МП.
Головним ворогом для УПЦ МП, принаймні для священноначалля, залишається Православна церква України, Константинополь і ті церкви, які визнали ПЦУ. А Кирил і всі ці його підручні такими ворогами для них досі не є.
Вони досі не повіддавали свої ордени, якими були нагороджені "за зміцнення російсько-української дружби", що в нинішніх умовах звучить абсолютно по-блюзнірськи. Вони досі не засудили єресь патріарха Кирила, який заявив, що ті, хто йде вбивати українських людей, потрапляють у рай. І так далі.
Суспільство очікує від них ясних і зрозумілих кроків.
Вже навіть не йдеться про те, щоб вони взяли на себе відповідальність за те, що вони робили до 2022 року, але хоча б покарали тих колаборантів, які їздили в Кремль і брали участь у так званому приєднанні окупованих українських територій… Це те, що страшенно обурює суспільство.
– На вашу думку, чи варто державі йти на більш серйозні кроки щодо УПЦ МП?
– Я завжди вважав, що політика держави у сфері церковно-державних відносин мала б бути сильнішою і активнішою. Скажімо, в 1990-ті роки можна було говорити про те, що держава не повинна втручатися у внутрішньоцерковні справи, повинна дати церкві можливість бути церквою.
Але коли у внутрішньоцерковні справи втручається інша держава, коли вона намагається маніпулювати церквою в Україні, то українська держава не може бути рівновіддаленою, не може не втручатися в цей процес. Звичайно, йдеться не про те, що читати на літургії. Але справа держави – підтримати Українську церкву, тому що російську є кому підтримувати.
Справа української держави – не дати можливість маніпулювати церквою в інтересах агресора. І справа держави – просувати і допомагати церкві ствердитися на зовнішньополітичній арені, бо ніхто інший це не зробить.
Російська держава впродовж багатьох років відверто просувала інтереси російської церкви на зовнішній арені. Це один із партнерів держави. Причому зараз це абсолютно слухняний партнер, який не має жодної суб’єктності. Патріарх по суті є міністром одного із середніх міністерств рф. У цьому сенсі він не повинен вважатися церковним діячем.
Ще одне завдання української держави – домагатися не українських санкцій проти патріарха Кирила, а Європейського Союзу, особливо Швейцарії, тому що швейцарські санкції будуть для нього особливо болісними, враховуючи структуру його власності, його звички тощо.
Проблемою є те, що УПЦ МП не заборонена в Україні на законодавчому рівні. На жаль, релігійний чинник залишався поза увагою влади, лише іноді українська влада робила боязкі кроки для того, щоб обмежити вплив УПЦ. Відомо, що релігійний фактор – це одна з причин початку війни в Україні.
Сьогодні кожен українець має знати, що в Україні є одна канонічна православна церква. Це ПЦУ, яка має томос від Вселенської патріархії. До неї мають належати православні віряни країни. УПЦ – це церква іноземної держави, яка, до того ж, воює проти України. І статус цієї церковної структури чітко не визначено. Якщо священники УПЦ є патріотами України та чесні перед собою, то вони мають пояснити це вірянам та перейти зі своєю паствою до лона ПЦУ.
Московський патріархат має зникнути з України.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma