Після вступу України до Світової організації торгівлі єдиним ефективним механізмом захисту внутрішнього ринку від неконтрольованого росту демпінгового імпорту іноземної продукції є антидемпінгові мита.
У травні 2019 року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі України (МКМТ) прийняла рішення про запровадження антидемпінгових мит на імпорт цементної продукції з Росії, Білорусі та Молдови. Рішення, яке набуло чинності у кінці червня 2019 року, викликало резонанс у пресі та гострий спротив імпортерів цементу до України, тому ситуація заслуговує на подальший аналіз.
Рішення МКМТ базувалося на даних, зібраних ДП «Укрпромзовнішекспертиза» та результатах попереднього антидемпінгового розслідування, ініційованого Міністерством економічного розвитку і торгівлі за скаргою міжнародних компаній, що працюють на ринку України: ірландської CRH (Кам’янець-Подільський, Миколаївський та Одеський заводи), німецької Dyckerhoff Cement Ukraine (Здолбунівський та Ольшанський заводи) та Heidelbergcement Ukraine (Криворізький, Кам’янський та Амвросіївський заводи). Скаргу підтримала українська компанія «Івано-Франківськцемент».
Вимогою законодавства для прийняття скарг до розгляду Мінекономіки є не менш ніж 50% сукупної частки скаржників у загальному обсязі ринку. У випадку з цементом сукупна вага компаній-скаржників у виробництві перевищує 98% ринку, тому було повністю дотримано законодавство України, зокрема й антимонопольне.
По суті мова йде про протистояння української цементної галузі та імпортерів. Або ще простіше – національного виробника та виробників сусідніх країн, причому не на ринку мобільних телефонів, автомобілів, нафти чи газу, де Україна не має суттєвої ваги, а на ринку цементу – продукту, що виробляється усередині країни великими іноземними та українськими промисловими групами, за міжнародними стандартами якості та в достатній кількості. І це у країні, де цементна галузь має величезну сировинну базу, багату історію, кваліфіковані кадри та біля 20% незалучених потужностей.
Важливим виміром ситуації є інвестиційна репутація України. Тут ситуація ще зрозуміліша: відбувається протистояння капіталів, що працюють на українську економіку та промислове виробництво, і капіталів, що працюють на економіки інших країн. Виробництво цементу – дуже капіталомістка галузь, з повільною окупністю інвестицій. З іншого боку – це стабільний і передбачуваний бізнес, який через значну частку логістики у вартості продукції орієнтується, насамперед, на внутрішні ринки. Саме це є причиною того, що на ринки країн з достатніми запасами сировини та кваліфікованими кадрами заходять великі міжнародні інвестори. Якщо ж інвестори не залишаються на ринку і виводять капітал – це тривожний сигнал про проблеми для виробника на цьому конкретному ринку. З часу приватизації цементної галузі міжнародні та українські групи вже інвестували у виробництво в Україні більш ніж 2 млрд євро. З іншого боку, компанії сусідніх країн, що стратегічно не інвестують в Україну, постачають продукцію через місцевих імпортерів, які, демпінгуючи, деформують ціноутворення в галузі та відлякують довгострокові інвестиції, а це і робочі місця, і розвиток регіонів, і фінансування соціальних програм.
Щоб бути об’єктивним у питанні конкуренції, її варто розглядати у рівноцінних категоріях: конкуренція між вітчизняними виробниками на одному ринку, конкуренція між вітчизняними виробниками та імпортерами з інших ринків, а також конкуренція між імпортерами з різних ринків. У Молдові, Білорусі та Росії, виробництво цементу має певні економічні пільги. Вони коливаються від так званих «політичних» цін на енергоносії, суттєво нижчих від українських, до прямого державного субсидування цементних виробництв, як скажімо в Білорусі, де галузь не приватизована. Не дивно, що продукція на виході в таких економіках коштує дешевше, і за відсутності ввізних мит потрапляє на український ринок зі знижкою, розмір якої залежить лише від «апетитів» імпортера. Останній, не здійснюючи жодних довготермінових інвестицій у промисловий розвиток, має і більше цінової гнучкості, і більше бажання швидкого прибутку. Так з’являється демпінг.
Відразу після запровадження мит на імпорт продукції з ринків Росії, Молдови та Білорусі до України почали активно завозити цемент з Туреччини та Литви, умови виробництва цементу в яких не дозволяли раніше рівноцінно конкурувати з російським, білоруським чи придністровським імпортом. Так працює конкуренція між імпортерами.
І нарешті, внутрішній ринок цементу України не росте. Показники коливаються в межах 2% з 2017 року. При цьому ріст імпорту за цей період 2017-2019 років склав 69%.
Споживання цементу на душу населення (показник, що непрямо, через приріст будівництва свідчить про економічний ріст країни) в Україні є найнижчим серед колишніх країн СНД, а у порівнянні з країнами швидкого розвитку є критично низьким. За даними The Global Cement Report 2019 споживання цементу на душу населення у 2018 році в Україні складало 226 кг на рік, тоді як в Білорусі – 358 кг, Росії – 367 кг, Польщі – 485 кг, Казахстані – 486 кг, Туреччині – 835 кг, а в Китаї – 1 555 кг на рік.
Враховуючи можливості України, цей показник демонструє великий потенціал майбутнього росту, очікування якого утримує у нашій економіці чинних інвесторів та приваблює нових. Ризик для України полягає у тому, що стимулюючи імпорт країна може втратити стратегічних інвесторів, які вже присутні в Україні та, працюючи тут, вкладають значні кошти у вітчизняну цементну галузь: оновлення обладнання за сучасними стандартами, новітні технології виробництва та екологічну модернізацію.
Яскравим прикладом реальності цього ризику є рішення групи «ХайдельбергЦемент», прийняте в кінці 2018 року про продаж активів в Україні та переспрямування інвестицій на інші ринки. Вихід з українського ринку другої у світі за обсягом виробництва цементної групи стало значною репутаційною втратою для цементної галузі та економіки країни в цілому. Це вже другий тривожний сигнал від іноземного інвестора після виходу з українського цементного ринку групи «Лафарж» у 2013 році.
З іншого боку, після запровадження антидемпінгових мит цементні компанії України швидко наростили виробництво цементного клінкеру на 10,6% (липень-грудень 2019 до липня-грудня 2018 року). Це демонструє, що захист вітчизняних компаній повністю відповідає пріоритетам Уряду у питаннях подолання негативних тенденцій спаду промислового виробництва країни. Крім того, захист національного виробника загороджувальними митами – це стандартна світова практика, що дозволяє залучати довгострокові інвестиції в розвиток економіки, приваблюючи «тих самих» інвесторів, яких так гостро потребує наша держава і зберігаючи чинних.
Впровадивши антидемпінгові мита на імпорт цементної продукції, Уряд України прийняв стратегічно правильне рішення, яке приносить користь економіці України, стабілізує ринок цементу, дає позитивний сигнал інвесторам і зміцнює основу для розвитку цементної галузі у питаннях переходу на європейські стандарти у виробництві та екології.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma