“Самогубства” ідеолога українського націоналізму Миколи Міхновського у 1924-му році в Києві, а також його колеги з видавничої справи харківського самостійницького часопису “Сніп” Михайла Біленького у 1920-му році у Відні, були нічим іншим, як актом більшовицької розправи. Зокрема Міхновський, автор брошури "Самостійна Україна" (1900), як знати, був знайдений повішеним у власному садку.
Іван Павелко згадує, як під час останньої зустрічі з Міхновським, яка відбулась 2 травня 1924 р. у Києві, той засипав його запитаннями: “Яка у студентів ідеологія? Що це за люди? Чи є поміж них українці і що це за українці?” Я розповідав йому докладно, що склад студентів тепер – переважно чужинці, комуністи і комсомольці; наводив приклади їхньої ворожості до нас і здеклясованости; говорив, що є й українці, але вони мусять критися зі своїми політичними настановами, говорив, що чужинно-комуністичне студентство інституту це помічає, але поки що зробити нічого не може, що коли б була якась нагода, то вся ця маса українського студентства встане зі зброєю в руках за Україну. Слухаючи мене, Міхновський помітно пожвавлювався та весело поблискував очима, кажучи; “То значить, справа не пропала? Значить, живе українська свідомість у наших студентів? Ви знаєте, як це приємно? Як приємно чути, що наша національна свідомість не вмирає. А я, по правді кажучи, побоювався, що чужинці вже все сплюндрували”. Було вже пізно, і пан Микола запропонував іти додому. Весь час вій озирався, особливо після пожвавлення нашої бесіди. Звичайно, це було небезпідставно, бо скрізь тінями снували шпики”.
Володимир Шемет, давній поплічник Міхновського, пригадував, як довго іноді той не вертався додому, а коли приходив, то був дуже знервований. Він щось глибоко в собі переживав. Інколи під час бесіди в нього проривалися якісь розпачливі натяки на загибель. Було ясно, що його “викрила” ЧК.
У статті присвяченій пам’яті Махновського, Шемет писав: “Це було велике серце. У нього палав такий вогонь любові до України, що в другій країні він запалив би мільйони сердець бажанням патріотичного подвигу, а в безкисневій атмосфері нашої інтелігенції запалилися цим вогнем тільки одиниці... Найбільшою його заслугою було надання великого творчого розмаху українським національним почуванням. Малесеньку любов до пісень, вишиванок і соціялістичних брошурок він розпалив серед українців у полум’я любові до Великої, Вільної, Самостійної України. Оце захоплення національних почувань великим; достойним великої нації, ідеалом – забезпечило Миколі Міхновському почесне місце в історії України навіки”.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma