Війна не складається з одних парадних маршів. Поразки, і важкі трапляються, як добре відомо з історії. Що важливо, це бачити події як вони є, не малювати собі бажану альтернативну реальність, розуміти причини та виправляти помилки.
Бо хоча програш битви це не програш війни, як послідовність локальних, часткових перемог веде до остаточної перемоги, так послідовність часткових поразок, за однією калькою і тим самим сценарієм можуть призвести до фінального програшу. Україні це не нове. Нема рації повторювати кальку, і коло надій не пов'язаних і не заснованих на реальності.
Ніяких автоматичних результатів і обіцянок історія тут не дає. Перемоги і поразки складаються з кроків. Це зрозуміло.
Розвиток подій на Донбасі цього року не приніс жодного помітного позитивного епізоду. Якщо це необхідність, то пропускати, приймати її як належне може вже не безпечно. Можливо, треба побачити тa зрозуміти причини. "План кампанії", пам'ятаєте? Oцeй, план?
Можна було б пояснити повільне стримування на Донеччині успіхами на інших ділянках. Їх нема. Це неприємна та тривожна тенденція – і вона цілком реальна. Не помічати її, сподіватися, що хтось знає і може вже небезпечно. А якщо не знають, не хочуть знати та не можуть?
Мене чесно непокоїть коли слідом за політиками вже військові починають говорити що вони щось комусь «показують». Кому показувати, де спектаклі? У яких академіях вчать показувати, вони точно військові - а не іншого жанру? У міру мого відкрито визнаю, обмеженого розуміння цієї сфери можна перемагати aбo ні. І якщо не-перемагати, якщо робити це, місяць, три, два роки то воно може стати звичкою, і традицією. І як вона називається традиція не-перемоги, чи є для неї інше слово? Не щоби щось розганяти, але це ж реальність - чи можна її ігнорувати тa сподіватися що якось воно стане кращe?
Як стане? Чому, стане? На яких підставах воно стане? І звідки? Щоб завтра не сталося сюрпризів, краще б знати тa розуміти сьогодні.
Не впевнений що було б правильно аналізувати деталі публічно. Але факт об'єктивної реальності треба відзначити, просто щоби не в'їхати, повторюючи мантри тa надії, в ще гіршу реальність, хорошого виходу з якої може вже не бути.
Донбас 2024 став, за фактом, тактичною поразкою України.
Я не даю тут оцінок. Може так потрібно. Може є задуми. Але за такого досвіду просто покладатися на «все буде добре» не виглядає впевненою тa серйозною основою успіху. Може, вже треба бачити і треба розуміти, щоби не вийшло ще раз по як завжди.
Залишилося відзначити ще один факт: якщо тактична поразка плавно тa непомітно перетвориться на розвал фронту, то це було б гірше: провал відповідальності та серйозна загроза проекту незалежної європейської нації.
Такий шлях приведе Україну, у 2026-му або 28 прямо в 2012-й. Ніяких сюрпризів тут паперовими угодами та великими будівництвами не буде. Ось це якраз обіцянка: історії та за фактом.
На мою думку, в цей час політичне тa військове керівництво мають пояснити країні що відбувається на Донбасі.
Приховування за мовчанням або загальними заявами не покращить довіру і може зашкодити проекту національної незалежності. Це більше: набагато важливіше, ніж будь-яка окрема особа, група осіб, кліки, політичні утворення і так далі. Настав час для України дуже чітко це усвідомити. Можливо, цей час вже минув.
Лише прозора, абсолютно об'єктивна реальність. Не помічати її, відвертатися та насвистувати немає рації - а може, прямо небезпечно.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma