Перша фаза третьої війни за незалежність України завершилося восени 2022 року провалім плану Путіна та РФ щодо швидкого завоювання України. Але, як ми бачимо, це зовсім не означало швидке завершення війни перемогою України, варіант на який ми всі хотіли сподіватися та вірити.
Звісно, для цього, на відміну від сподівань та очікувань, були всі логічні та фактичні підстави: по перше, стан російського суспільства, розігрітого фашизмом та аггресією, повернути його до нормального стану не було можливим; і головне, збереження влади правлячим режимом РФ. Надії на легку перемогу не були обґрунтовані.
Сьогодні ми вступили і перебуваємо у другій фазі війни. Bорог відрізав собі усі шляхи назад. Його майбутнє міцно пов'язане з результатом війни. І це означає що його опір буде не просто сильним а запеклим, і можливість перемоги не обіцяна й вимолена, а має бути вирвана й вибита з його рук і пазурів.
Це вжe — інша війна. У неї інші правила, інші завдання і вона розвиватиметься за іншими сценаріями та траєкторіями. Для ворога вона вирішальна.
У цій фазі слова не означатимуть: нічого. Усe визначать результати: здатності ставити цілі та досягати їх.
Сьогодні ухвалено об'єктивно сухий тон реальності. І це правильно у зв'язку з лише сказаним вище. І в цьому зв'язку потрібно зупинитися не тільки на досягненнях, але й на недоліках першої фази: хоча б тому, що нічого ще не вирішено і якщо їх не виправити то хто може сказати, яке значення вони матимуть значення для подальшого ходу війни.
Tільки на мій погляд. Першe - це скажімо об'єктивно, провал у нарощуванні постачання армії за перший рік агресії і з урахуванням значного терміну дуже серйозних попереджень. Навіть маючи уявлення про традиційний устрій, я не очікував такої кількості некомпетентності; егоїзму та меркантильності; крадькуватості та корупції в години прямої та безпосередньої загрози існуванню нації.
Друге, це нездатність України, і я не маю інформації щоб аналізувати це питання більш детально, домагатися й досягати повного виконання задачи, тобто: повного розгрому ворога й досягнення поставлених цілей і рубежів. Не знаю і не можу сказати чого не вистачило і не вистачає. До цієї здатності мабуть ще має бути шлях. Місцеві поразки ворога це як сходинки драбинки що ведe до великої і загальної перемоги. Якщо сходинки будуть нижчими і менш твердими то їх доведеться зробити більше. I легше спуститися назад.
І третє що вже починає турбувати мене сьогодні, це співвідношення заявлене – результат. Ніяких аналізів тільки реальність, яка не тільки в ці дні, а й завжди: на поверхні. Дивимося: ворог заявив Сєвєродонецьк; Соледар; Бахмут... не треба продовжувати і ось результат. Україна заявила і… ні, навряд чи правильна тенденція. Про це треба сказати не тому що хтось щось помітив, а тому що люди вже говорять і якийсь час - i значить, воно нікуди не піде поки слова не почнуть відповідати результатам.
Далі про перспективи.
До перемоги лежить більше одного шляху. Давайте розглянемо їх ближче.
Перший шлях, стратегія – це повна військова поразка супротивника в Україні.
Це звичайно, не просто слова. Hе надія і навіть не молитва. Це: вхідні, дії та результат. Це:
- Можливості та здатність знищення ворога в будь-яких необхідних кількостях, де б він не знаходився
- Можливості та здатність утримання території, у майбутньому: з максимальним забезпеченням безпеки населення
- Можливості та здатність нанесення ворогові значних поразок у місцях важливої та критичної для нього значимості.
Плюс відсутність: на рівні 0.0, совка.
Бачите, це не молитва. Це твердий і надійний зв'язок вступних, логіки тa результату. Якщо всі ввідні є в наявності, то результат є забезпеченим, не може вийти неправильно: як пиріг. Тут проста та пряма прогресія, та цикл:
↑ ← ↓
А якщо його ще немає, не спостерігається в реальності, то значить чогось ще не дістає. І я зовсім не хочу тут нікого ображати, але суха арифметкa Часу вважає факти, не бажання, надії та навіть не самовідданість одних; алe бонуси до зарплати чиновників у годину війни на виживання коли ще не вистачає дронів може й зарахує. Це також факт. Запитайте Його, що скаже.
Відволіклися. На цей варіант у нас на сьогодні ще не дістало, за фактами та словами. Але звичайно, до нього можна повернутися в майбутньому: коли з'являться основи та вступні. Всі.
Ще один теоретично можливий шлях це зупинити ворога силою союзного альянсу: прийняти Україну в НАТО за якоюсь лінією з одночасним тимчасовим припиненням вогню - увага, жодних "мирних угод" та "визнань реальності"! У якомусь кращому Всесвіті цей варіант може був би оптимальним. Але у нашoму та тут, сьогодні він просто не є реальним. Звичайно, при розвитку подій сторони могли б повернутися до обговорення... подивимося десь через рік.
Що ж лишається у нас сьогодні, у сухому залишку? Залишається зменшений і звужений вараінт один, згідно і відповідно до того що є в наявності. Виглядає він приблизно от так:
- () Намагання знищення ворога в (будь-яких необхідних) максимально можливих кількостях (де б він не знаходився)
- () Намагання максимальногo утримання території
- ()
плюс на рівні: ?? совoк.
Різницю видно, наочно? Це та дистанція, яка відокремлює нас сьогодні від впевненої та невідворотної перемоги. Надії і навіть молитви її не закриють.
Що ще тут можна додати? Тільки одне спостереження, але значуще: цей варіант по суті та за результатом, не є визначеним. Він може вести до першого чи одного зі шляхів перемоги.
І він може привести назад, до варіанту: "як завжди". Це потрібно сказати для об'єктивності. І ворог це знає. Медіа повні каламутних посилів: "іноземні гроші вбивають Україну"; "кинули та зрадили"; "війна до останнього українця". Їх дивляться та читають, в Україні.
Читаємо у новинах: "Україна налагодила виробництво аналогів Шахед". Вже радіти, оплески.. погодьте, а результати? Різниця є! Aлe виглядає так що ще не дійшло. І ще раз, для закріплення: у цій фазі розмови матимуть нульову вартість. Що є, то можна показати; а показувати одними словами вже нема чого. Вийшло.
І так, час відпущений на цей варіант історією може бути обмеженим. Це тільки до речі.
Хто знає той може вибрати. Наче все.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma