Enigma Enigma

"Стилет"

2019-09-13 15:05:57 eye-2 2482   — comment 0

Душа перемоги

Цими вихідними один із дуже серйозних підрозділів у районі проведення Операції об’єднаних сил відзначав професійне свято – День військової розвідки. Додати хлопцям натхнення та підняти їхній бойовий дух прибула абсолютно непересічна команда. Волонтери – автори-виконавці здебільшого власних творів – цим концертом лише розпочали тижневе «турне». Перешкодою для них не стали ані витрати, ані важка виснажлива дорога, ані час, ані клопоти, яких у кожного з нас вистачає завжди. І це зовсім не дивно, якщо знати, хто завітав до вояків із гострим словом та запальною музикою. Мені особисто під час зйомки цього репортажу доля подарувала не лише масу задоволення, але й зустріч з давніми друзями, побратимами, вчителями, які підказували, підтримували й допомагали…

Бик ОлексійВ'ячеслав КупрієнкоСергій Кононенко «Професор», знаменитий трубач Майдану Костянтин Олійников та Михайло Чигиринець для тих, хто цікавиться подіями на Сході, і тим більше – для учасників цих подій, представлення не потребують. Як і Юрій Стеценко «Спас», який зібрав команду, не забувши прихопити і чарівну пані Тетяну. Але про все по порядку.

З Олексою Биком доля вперше звела у 2012 році. Тоді молодіжне крило Національної спілки письменників України зібралося на горі Пивиха – найвищій точці Полтавщини. Читали та співали – що у кого було в запасі. Вигляд кремезного розбишаки-гітариста дещо контрастував з академічно правильними, надзвичайно глибокими, сильними віршами. «…На руїнах Москви, Вавилону і третього Риму сонце витче узор українських моїх рушників», – ці слова з пісні «Доки світ молодий» закарбувалися у пам’яті назавжди. Тоді ж довелося уперше почути пісню «Добровольці Божої чоти», яка через декілька років дасть назву і стане лейтмотивом першого документального фільму про бої за аеропорт…

Аналітичний розум, інтуїція і добре знання історії не залишали в Олекси сумнівів: буде війна з Росією. Визначальна і доленосна для нашого народу. І змінити цього уже не вдасться. Але ще можна зробити головне – перемогти. У поета як на зло не знайшлося з собою примірника збірки (я багато готовий був віддати за неї того дня), зате у нас виявилося чимало тем для розмов. Після тієї декількагодинної поїздки я почав звертати увагу на багато нюансів та деталей, перестав допускати характерні для молодих авторів дитячі помилки. Потім у Києві за вічними справами зустрітися не було можливості. Невловимий незмінний прессекретар Правого сектору опинявся то в гущі боїв за аеропорт, то серед подій блокади Криму, то ще десь – за всім і не встежиш. А коли Олекса потрапляв до Києва, – вже мене несло у відрядження для посилення кордону чи в район проведення Антитерористичної операції.

Цього разу я зрозумів, що щось забув. При мені як на зло не виявилося жодного примірника книжки. А от Олекса за сім років не забув. Як завжди, глибокі, академічно вивірені і до геніальності прості тексти, які не прочитаєш залпом, а прочитавши – не забудеш. Спасибі, друже Олексо. Ця збірка з авторським автографом для мене – пам’ять, дорожча від багатьох нагород…

З В’ячеславом Купрієнком, героєм-розвідником та волонтером, ми зустрілися наприкінці 2014-го в оперативно-бойовій прикордонній комендатурі «Лисичанськ». Тоді я звісно не знав, що В’ячеслав – перекладач з китайської, не знав, що він пише книжки для діток, і ще багато чого. Не прийнято було в той час і в тому місці запитувати зайвого. З чисто практичних причин, перш ніж виїжджати прифронтовою дорогою, поставив лише одне питання:
– На випадок чого, в машині лежить автомат водія. Йому треба буде вести машину, «працювати» не зможе. Розумію, що зараз Ваша зброя – гітара…
– ...На випадок чого – можеш розраховувати. Зір у мене зараз уже не той, але як користуватися зброєю – ще не забув.

Пісні вразили одразу. До глибини душі, до кісткового мозку. Питання навіть не у продуманості, не у синхронності змісту, перепадів голосу та музики. Скоріше в чомусь тоншому, що добре розуміє людина, якій доводилося дивитися у вічі смерті і виходити переможцем. Такого не напишеш за письмовим столом і так не виконаєш на сцені дорогого ресторану. Уже в Краматорську, де був наступний виступ щільного концертного графіку, хлопці з мобільної прикордонної застави декілька годин після концерту не випускали В’ячеслава з кімнати, просячи заспівати ще щось.

Усі 5 років війни стрічка Фейсбуку тільки і встигала викидати нові маршрути поета-розвідника. Мабуть, немає таких бойових позицій і розташувань підрозділів, де він не встиг побувати протягом цього часу зі своєю вірною гітарою.

Потім, коли, вже у Києві, В’ячеслав дізнався, що у відпустці після другої ротації я потрапив у біду і змушений був стріляти, захищаючи сім’ю, – він кинувся на допомогу серед перших та сказав своє вагоме слово без огляду на можливі наслідки для себе. Тому що не звик зважувати шанси чи вагатися, коли ситуація вимагає дій.

Цього разу В’ячеслав Купрієнко приїхав з подарунком – власним авторським диском «Час народу» з автографом, де кожна пісня – традиційно «в нерв». Адже він просто не вміє робити щось слабше, аніж неймовірно.

Сергія Кононенка почув уперше, але зрозумів, що після концерту буду стежити за його творчістю. Висококласне виконання – це не те слово, яким можна охарактеризувати почуте. Є над чим замислитися. Пронизливо, злободенно. Жорстка філософія воїна, який пройшов у лавах 30-ї бригади важкий та славний шлях, який і зараз не цурається працювати з Першим добровольчим медичним шпиталем. З перших акордів перед очима з’явилися позиції на Світлодарській дузі, які ми мали нагоду знімати кількома місяцями раніше, згадалося відчуття отого «остаточного калькулятора», що з’являється у критичні моменти і закарбовується в пам’яті назавжди. Його творчість не для слабохарактерних, а глибоке відчуття життя, смерті, обов’язку і миттєвості лікує душі воїнів та допомагає переосмислити дуже багато питань нічим не гірше, ніж курс терапії в дуже професійного психолога.

Як для анонсу, цей допис, звичайно, надто довгий. І в ньому не сказана навіть десята частина того, що хотілося б. Але краще один раз побачити. Тому протягом наступних декількох днів ми будемо публікувати відео виступів. Адже вони безумовно варті того, щоби їх почули більше людей, аніж ті, хто здатен поміститися у бліндажах та скромних, накритих маскувальною сіткою, залах.

На завершення хочеться сказати від воїнів-глядачів та від себе особисто величезне спасибі. Спасибі людям, які не бояться ризикувати, які, попри все, знаходять час і можливість приїхати сюди, щоби нагадати нашим мужнім чоловікам і чарівним відважним дівчатам в однострої, що вони не одні. Щоби передати найцінніше і найдорожче – віру та впевненість. Спасибі людям, які самі є потужною зброєю, які, коли з медичним рюкзаком, коли з автоматом, коли з музичним інструментом, але завжди – з душею, наближають нашу спільну перемогу. Які не втомлюються, не шукають причин, не бояться можливих наслідків, а діють. Сильно, потужно, майстерно, самовіддано, як того вимагає їхнє сумління. Які були, залишаються і завжди будуть одними з нас. Адже тільки усі разом ми повернемо мирне небо над Українським Донбасом та синьо-жовті прапори над Кримом.

Стилет

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma