Сергій БІЛОКІНЬ, доктор історичних наук, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка
Це доволі парадоксально, але офіційна совєцька історіографія історії СРСР, тим більше похідна від неї історіографія совєцько-українська, явно недооцінювала ролі єврейства, ба навіть її замовчувала. А ця роль була дуже велика, у деяких відношеннях – можна сказати – навіть визначальна. Англійський автор 20-х років Ілер Беллок, наприклад, писав про «єврейський характер большевицької революції», а то й просто: «єврейська революція в Росії». Книгу «Христос Спаситель и еврейская революция» (Белград, 1922) написав митрополит Київський Антоши Храповицький.
Ближчі спостерігачі, самовидці тих подій, як-от Іосиф Бікерман, писали про це з болем і тривогою: «Теперь еврей – во всех углах и на всех ступенях власти. Русский человек видит его и во главе первопрестольной Москвы, и во главе Невской столицы, и во главе Красной Армии, совершеннейшего механизма самоистребления. Он видит, что проспект Св. Владимира носит теперь славное имя Нахимсона […] Русский человек видит теперь еврея и судьей, и палачом […]. Неудивительно, что русский человек, сравнивая прошлое с настоящим, утверждается в мысли, что нынешняя власть еврейская […]. Что она для евреев и существует, что она делает еврейское дело – в этом укрепляет его сама власть». До речі, що таке власне держава, коли не орган політичного панування певної соціальної групи (класу абощо)? У випадку УСРР – УРСР маємо всі атрибути держави: владні вертикалі, ідеологічні важелі, керівництво пресою, репресивний апарат. Наголошую: ідеться про конкретно єврейську державу.
Звичайно, вжитий вираз «єврейська державність» потребує коментаря.
Продовження статті Сергія Білоконя ТУТ
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma