Наперед зауважимо, що ці книжки можуть дати відповіді на багато болючих запитань, якщо мова про людське життя і смерть. І кожна з відповідей схильна породжувати цілий рій амбівалентних думок та ідей - не лише серед експертів, але й в головах простих українців, які сьогодні опинилися в епіцентрі творення великої історії світу.
Вероніка Волинська. Екзистенція. – К.: Фенікс, 2023
Життя у першій повісті «Екзистенція» цієї збірки, без сумніву, безрадісне. У місті – епідемія, морози, кліматичні біженці, сірі будні, які головний герой, журналіст-фрилансер Тит, перебуваючи в ізоляції, компенсує комп’ютерними іграми вночі, коли він б’ється із зомбі, а також снами, де спілкується з Альбером Камю, Францом Кафкою та астрономом Гюйгенсом. «Знаю, що Китай знову випробовував кліматичну зброю, що кордони південних країн закриті, що грошей нема, що все погано, а майбутнє туманне… – розповідає Тит. – Ми всі живемо за інерцією. Головне, що є електрика і хоч якесь опалення. Поки що є. Ніхто не знає, коли скінчиться оця зима». А ще є дівчина Андромеда, з якою Тит ніяк не зустрінеться, але з якою спілкується в мережі. Та поступово повсякденність, сни та гра трансформуються у єдину химерну реальність. Не менш екзотична вона в другій повісті «Кванто», де вчені у майбутньому винайшли спосіб відправляти свідомість людини в минуле, і історик мистецтва Антон Саган вирушає у подорож до середньовічного Парижа. Потрапивши у полон до жорсткого екзициста, він змушений вирушити в експедицію до Кванто, подорож до якого описано у «Квантовій трагедії» місцевого поета Дантуса. Що чекає нашого героя у Небутті? У будь-якому разі, героїні третьої повісті «Фуга» так само нелегко, бо вона щомісяця опиняється в новому тілі. І хто ж вона насправді? Або ж він? Що робити, коли минуле забуте, а у майбутньому чекає довга низка перевтілень? Як зупинити цей процес і відшукати себе? «Отже, причина раптової смерті очевидна: Микита знову прийняв загадкову речовину і це його вбило, – дізнаємося ми про перебіг подій. – Також можливо, що його свідомість опинилася в новому тілі, і Микита, як і я, повністю про все забув. І тут мене струснуло від думки, що моє справжнє тіло давно лежить у землі і, виходить, я ніколи не повернуся. Невже мені доведеться блукати по чужих тілах все життя?» Яку жорстоку правду приховують ці нескінченні перевтілення?
В’ячеслав Агеєв. Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога". - К.: Віхола, 2022
Автор цієї книжки за дуже короткий термін оволодів більш ніж 25-а духовними практиками. Релігієзнавець, філософ, дослідник нових релігійних рухів, співзасновник Майстерні Академічного Релігієзнавства, масон, який жив в Індії і вивчав медитацію та йогу ще до того як це стало мейнстримом, викликав духів і передбачав майбутнє. Поціновувач і колекціонер найдикішої конспірології. У межах релігієзнавчого експерименту заснував Церкву Великої Качки і, як Верховний Крячеслав, проповідує спасіння через споглядання качок і містичну практику кахка-йоги. При цьому всьому умудряється бути агностиком і вірянином десятка різних релігійних організацій (від баптизму до тантричного буддизму). Загалом у книжці В'ячеслава Агеєва «Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога» розповідається про те, як багато якого люду - християни, агностики, буддисти, скопці, растафаріяни, атеїсти, кришнаїти та мусульмани - за всі часи шукали систему координат, яка не лише дала би відповіді на питання «життя, Всесвіту і взагалі», а й підтримувала їх протягом усього життя. Власне, й знайшли для себе, і немає значення при цьому, у кого саме людина вірить - у Бога, Будду, штучний інтелєкт чи комунізм зі спогляданням качок включно. Усі ці системи так чи інакше дають відповіді на основні питання людства та працюють за схожими правилами. Зокрема автор пояснює, як релігії функціонують та як заробляють гроші, борються за владу, використовують психоактивні речовини і секс та як реагують на нові виклики, - від ЛГБТ та економічних катастроф до воєн і Сovid-19. Чому комунізм, попри найжорстокіші репресії, так і не зміг знищити релігію? Як щупальця конспірології проникають у людську свідомість і чому критичне мислення вимикається, коли йдеться про теорії змови чи про бойових комарів НАТО та рептилоїдів? А також розмірковує про те, чи зможуть торжество науки, Штучний Інтелект і колонізація Марса побороти еволюційну «прошивку» та прибрати релігію з арени.
Генрі Марш. І наостанок. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2023
На початку цієї книжки автор пише не тільки про розвінчання якихось міфів, а взагалі про жорстоке розчарування. Слід додати, що «І наостанок» Генрі Марша взагалі доволі драматичне чтиво. «Можливо, я очікував, що вигляд власного мозку тільки посилить те моє зачарування нейронаукою, яке колись привело мене в нейрохірургію, наповнить відчуттям піднесення. Як же це було марнославно з мого боку! - згадує автор. - Просто на моїх очах у чорних та білих пікселях розгорталася картина старіння із вже наявними початковими ознаками смерті та розпаду. Переді мною було зображення власного зморщеного та висохлого сімдесятирічного мозку. сумна та зношена копія того, яким він колись був». Тож автор книжки - нейрохірург із багаторічним стажем, перебуває на пенсії. Він боровся за людські життя, а тепер сам опинився в ситуації, що може стати його смертним вироком. У цій книжці він пише про заплутаний шлях від лікаря до пацієнта, бо тепер він - уже не в лікарському халаті, а на картці хворого - його прізвище. Автор нотує спогади про минуле та розмірковує про справи, які треба завершити. І зараз він більше, ніж будь-коли, зачарований таємницями науки і мозку, красою світу природи та любов’ю до своєї родини. Тож перед нами елегійна, відверта, світла і пронизлива книжка про життя, смерть і те, що, зрештою, має значення.
Ілюстрація: Oleganster Art
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma