Важливо усвідомити: майбутнє не чекатиме. Наші рішення мають наслідки, і майбутнє лише судить, порівнюючи одне з іншим. Не буде куди скаржитися. Не можна буде повернутися, щоб спробувати ще раз. І не буде другого шансу.
Знаєте, що мене останнім часом і бентежить, і турбує? Ми всі це знаємо: бачимо і відчуваємо що світ змінюється. Що старі шляхи нікуди не ведуть: принаймні, до безпечного, заможнього та приємного життя. Але замість того, щоб спробувати це зрозуміти, побачити і шукати шлях до інших, кращих результатів, ми ВИРІШУЄМО вдавати ніби нічого не відбувається. Мчимо у своїх щоденних справах, лаючи ціни та інфляцію, голосуючи за якісь обличчя — і при цьому навіть не сподіваючись, обираючи той втомлений ступор, змушуючи себе вірити що хтось, десь, колись розбереться з цим, і все повернеться до тих кращих часів, що були.
Але ніхто його не виправить - і, звичайно, ми це знаємо. По-перше, досі не виправили. А по-друге, коли час змінюються, не можна ігнорувати ці зміни та ховати їх подалі: така стратегія ніколи не працює з часом. Спитайте хоча б динозаврів.
У цьому новому світі майбутнього немає безпечного та стабільного місця для ЄС у тому вигляді, яким він був і яким став: втомленим, нерішучим, дедалі менш здатним приймати важливі рішення та дедалі більш роз’єднаним. Сміливі зміни, бачення та новий погляд - або відхід у старість, слабкість і старечу неміч. Час досить чітко натякає на ці варіанти та вказує на них.
Було запропоновано нове сміливе бачення. Нова хвиля розширення: Велика Британія, Норвегія, Туреччина, так, Україна і, цілком можливо, Канада. Масовий приплив нових перспектив, можливостей та ідей. Новий горизонт. Перетворення, переосмислення, оновлення: після восьми десятиліть це природний і необхідний етап. Закладення основ та створення передумов для міцного й впевненого місця у світі майбутнього.
Питання не в якихось мудрих словах: йдеться про волю, рішучість йти цим шляхом. Йти в майбутнє - або скиглити й шепотітися позаду. Жодними мудрими словами склеїти вибір і його відсутність не вийде: не буває в цьому світі. Ми можемо вибрати можливість, яку дає і показує нам Час - або залишитися в минулому.
У зв'язку з цим виловлена десь на дні ідея кого б подумали? Орбана про "часткове членство" України викликає більше питань, ніж ентузіазму. Віртуальне членство на час динамічного та осмисленого періоду переговорів – aбo замість повного вступу?
Тут є серйозні запитання. Ні для кого не секрет - включаючи значну частину європейських політиків, що система одностайності по суті віджила свій період і виродилася часто, в систему якщо висловлюватися простою мовою, погано прикритого шантажу - підкупу. Ну дивіться, напівавторитарна діра типу Угорщини Орбана або Словаччини Фіцо почне виставляти умови Великобританії з тисячолітнім досвідом демократії, а та посміхаючись за ширмою штовхатиме якісь печінки. Це такий він: новий рівень демократії 21 століття ? Обдурити Час не вийде: це розмивання принципів – а далі розпад. Жодних тут сюрпризів.
Система при якій одні члени смокчуть бюджет і виставляють вимоги в той час як динамічний прогрес союзу фактично заморожений за фактом є замикання у минулому. Жодні креативні слова тут не допоможуть. І жодні ігри з артиклями та протоколами. Нічого нового там не знайдеться.
Так: лише такі варіанти. Не треба кидати безглузді слова та пояснення: вони нічого не пояснюють і нічого не змінюють. Майбутнє дається ціною ризику та зусиль, а відмова від нього замикає нас у минулому. Це дано з незапам’ятних часів самою еволюцією.
Чи не згодні? Ідіть оскаржуйте.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma