1. Передісторія
Беззаконня влади в нормальному суспільстві викликає реакцію мас у відповідь – маси починають боротися з гнобителем. Методів боротьби в арсеналі вистачає – від загальної акції громадянської непокори та аж до збройного усунення ненависного режиму. Але зараз поговоримо про дещо іншу форму боротьби – про так звані «ескадрони смерті».
Назва та рух як явище виникли в Бразилії, де жителі фавел (трущоб) почувалися безкарно, роблячи всілякі злочини, аж до вбивств громадян. Корумповані поліцейські чиновники, отримуючи «відсотки» від ватажків злочинного світу, заплющували очі на все це. І тоді чесні поліцейські, яким набрид розгул злочинності в країні, створили таємну організацію, яка сама карала злочинців – без суду, бо корумпований суд здебільшого «не вбачав» складу злочину, або не брав до уваги доводи слідства. Заодно каралися (теж смертю) і найзапекліші корупціонери із суддів та поліцейських. Вночі, в масках, «ескадрон смерті» відловлював злочинця, чия вина була очевидна, і показово вбивав його, віршуючи правосуддя, якого не можна було знайти правовим шляхом. Відразу обмовлюся – у створенні «ескадронів смерті» немає нічого особливо нового – у Німеччині ще в середні віки діяли таємні суди – «феми», в Америці – ку-клукс-клан… Бразилія стала першою, де до такої організації об'єдналися саме правоохоронці. Багато хто зі старшого покоління пам'ятають слинявий бразильський фільм «Генерали піщаних кар'єрів» - про дітей, які були змушені добувати їжу крадіжками, грабунками та вбивствами. Але фільм не розповів головного – багато з цих діточок у свої 12-13 років уже були досвідченими вбивцями і чудово знали – куди і як встромити ножа в людину, щоб він не пікнув. У цьому віці вбивці дуже легко уникали заслуженого покарання. А з колоній, куди вони таки потрапляли іноді за вироками судів, втекти було досить легко – що малолітні злочинці й робили, повертаючись у своє звичне довкілля і до звичного роду занять. Ріо-де-Жанейро тоді був одним із найнебезпечніших міст світу. Діяльність «ескадронів смерті» не тільки зачистила вулиці від злочинців, а й довела тезу про невідворотність покарання. І навіть коли уряд розгромив «ескадрони», то на їхній зразок було створено спецпідрозділи та посилено законодавство щодо як злочинців, так і хабарників. Тобто – «ескадрони смерті» підштовхнули владу до прийняття правильного рішення, чого ця сама влада не зробила б і досі, якби «ескадрони» разом із убивцями не відстрілювали б і продажних представників поліції та правосуддя. Ось і привід подумати про доцільність та необхідність створення такої структури. Тільки де знайти необхідну кількість чесних поліцаїв в одному міськвідділу? В США періодично виникають скандали, пов'язані з діями подібних таємних організацій у поліції та армії. Навіть знято багато фільмів на цю тему. Природно, що членів «ескадронів смерті» там показують кровожерливими маніяками, що їбанулися на правосудді, і яких завжди перемагає найчесніший агент зі служби внутрішньої безпеки. А тепер подумаємо – якби «ескадрони» не вбивали поліцейських (армійських) чинів, суддів та інше корумповане сміття, які загрузли по самі вуха в корупції, то боролася би влада з корупцією? 2. Наші реалії – влада ображених На прикладі нашої країни можу сміливо сказати – НІ. У нас – через відсутність «ескадронів смерті» – корупція і є влада. Хіба ж не так? Хіба в нас не садять за вкрадений мішок картоплі, за розбиту сусідську морду, але вбивці-мажори залишаються здебільшого безкарними? Хіба не для недопущення чесних людей до влади були вигадані наші закони про вибори народних депутатів, які брутально порушують конституційне право обирати і бути обраним? І хіба не гроші та зв’язки в нашій країні є основним правотворчим чинником? Справа дійшла до того, що звичайний громадянин на вечірніх вулицях, спокійно проходячи повз компашку гопоти, напружується, коли в поле зору потрапляє поліцейський патруль. Не хочу сказати, що в поліції ВСІ козли, але дуже великий відсоток у її лавах – це панство з потужним комплексом неповновартісті; ті, хто був ізгоєм у школі, хто виношував у собі плани помсти суспільству. Ці вже не будуть створювати таємні організації, покликані ДОПОМОГТИ суспільству. І в цьому частина трагедії нашого народу. Вся наша влада – ображена народом. Наприклад: одна істота, що сиділа в українському президентському кріслі, була ображена, що йому по молодості не дали безкарно грабувати - зривати шапки з перехожих; інші, що були комсомольськими та комуністичними функціонерами, ображені народом тим, що ліквідація КПРС завадила їм просунутися по привілейованій партійній лінії; треті – ображені на народ за те, що народ має нахабство вимагати якоїсь справедливості… Загалом зрозуміло, що нами зараз правлять виключно ОБРАЖЕНІ на нас. І тому вони нам мстяться в міру власної можливості. А можливість вони мають. Саме задля цієї можливості вони запекло рвалися до влади. 3. Народна недоумкуватість Слабкий розум електорату (ну, дуже не хочеться називати ЦЕ гордим словом «НАРОД»!) вражає. Начебто зрозуміло - хто перед ними є ті, хто лізе в «народні обранці» - злодії, цинічні політикани, шарлатани та карні злочинці всіх мастей. Але електорат наполегливо не бажає бойкотувати вибори, щоб проголосувати ПРОТИ ВСІХ банд незалежно від їхньої партійно-кримінальної символіки та розмальовки, чи на малювати на бюлетні великого красивого пеніса – за умови, що там не буде графи «не підтримую жодного з кандидатів». Але ще більше вражає той факт, що електорат завзято не бажає ставати народом – начебто всі незадоволені тим життям, яке нам нав'язують можновладці (скотські умови, обмеження прав і свобод, навіювання непотрібних обов'язків і т.д.), але ніхто не хоче зробити щось реальне, щоб скинути ярмо паразитів зі своєї шиї. Як і за радянських часів, далі кухонних теревенів і дозволених гасел та кричалок на мітингах, що збираються одними паразитами проти інших паразитів, справа не йде. З цього можна зробити невтішний висновок: дослідництво із селекції людини, яке проводила радянська влада, увінчалося цілком реальним успіхом. Було виведено істоту, в міру недоумкувату, щоб не вимагати кращого, соціально роз'єднану – щоб не згуртуватися в антипаразитичні угруповання, та безвільно-меланхолійну. Правити такими істотами легко й просто, треба лише іноді підкидати їм щось чи, краще за все, когось зжерти, іноді давати свідомо нездійсненні обіцянки (наприклад – зняти недоторканність із так званих «народних депутатів») і більше напихати низькопробними видовищами та розвагами. Так що в популяції у нас переважає Homo Soveticus, а не Homo Sapiens Sapiens. З чим і вітаю населення нашої великої та могутньої Батьківщини. 4. Можливе подолання кризи влади. На даний момент склалася унікальна ситуація, коли переважна частина соціопатичного лайна випливла нагору. Отже, їх можна розглядати виключно як ворогів народу, ким вони себе виявляють щомиті. Справа лише за малим – за самим НАРОДОМ. Тому що електорат (на відміну від народу) ніколи не боротиметься за свої права та обов'язки. Тези до виправлення державності і покращення народовладдя можуть бути такими: «Основне призначення парламенту – виступати від імені народу, що саме собою недемократично, оскільки демократія означає владу самого народу, а не владу тих, хто виступає від його імені. Сам факт існування парламенту означає владу без народу. Справжня демократія можлива лише з участю самого народу, а не його «представників».» «Парламенти стали узаконеним бар'єром, який заважає народу здійснювати свою владу, що усунув маси від участі в політиці та монополізував їхню владу. Народу залишено суто зовнішній фальсифікований прояв демократії - право на стояння у довгих чергах до урн на виборчих дільницях.» «Таким чином, ми бачимо, що традиційна демократія, яка панує в сучасному світі, забезпечує члену парламенту недоторканність і оточує його ореолом священності, відмовляючи у тому самому простим людям. Це означає, що парламенти стали засобом узурпації та присвоєння влади народу і, отже, народи вправі шляхом народної революції боротися в ім'я того, щоб поламати іменовані парламентами знаряддя монополізації демократії і зневажання суверенної волі мас, і проголосити на весь голос новий принцип - НІЯКОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА ВІД ІМЕНІ НАРОДУ!» «Парламент, створений партією, що перемогла, є парламентом даної партії, а виконавча влада, утворена цим парламентом, є владою даної партії над народом. Влада партії, яка, як передбачається, представляє інтереси всього народу, насправді є заклятим ворогом іншої частини цього народу, ворогом партії або кількох партій, що стоять в опозиції, та її – чи їх – прихильників у народі.» «Опозиція не є органом контролю народу за діяльністю правлячої партії, вона лише вичікує слушний момент, щоб зайняти місце правлячої партії у годівлі влади. Законним органом контролю відповідно до положень сучасної демократії є парламент, більшість у якому складають члени цієї партії. Таким чином, контроль знаходиться в руках партії, яка стоїть при владі, а влада - в руках партії, яка здійснює контроль. Звідси зрозуміло, наскільки брехливі, фальшиві та неспроможні існуючі в сучасному світі політичні теорії, на яких базується демократія в її нинішньому вигляді.» «Референдум – фальсифікація демократії. Ті, хто каже «так», і ті, хто каже «ні», насправді не висловлюють своєї волі, а приречені сучасною демократією на мовчання. Вони можуть сказати лише одне слово – «так» чи «ні». Це найжорстокіша і найжорстокіша форма диктаторського режиму. Хто говорить «ні» повинен мати можливість мотивувати, чому він сказав «ні», а не «так», а той, хто говорить «так» повинен мати можливість пояснити, чому він сказав «так», а не «ні». Кожен має обґрунтувати своє бажання, причину схвалення чи несхвалення!!» «До демократії лежить лише один шлях, вона має лише одну теорію. Різноманітність і несхожість режимів, званих демократичними, лише підтверджує їхню недемократичність. Влада народу знаходить вираз лише в одній формі, і здійснення влади народу можливе лише одним шляхом – шляхом створення народних конгресів та народних комітетів. БЕЗ НАРОДНИХ КОНГРЕСІВ НЕМАЄ ДЕМОКРАТІЇ. КОМІТЕТИ ПОВИННІ ІСНУВАТИ ПОВСЮДИ. Спочатку населення розбивається на первинні, низові народні конгреси. Кожен конгрес обирає як керівний орган комітет. Комітети формують народні конгреси лише на рівні округів, тобто вже не первинні. Далі маси, об'єднані в первинні народні конгреси, обирають адміністративні народні комітети, які замінюють собою державну адміністрацію і беруть він управління усіма галузями господарства суспільства. Народні комітети, які керують галузями громадського господарства, відповідальні перед первинними народними конгресами, які визначають їхню політику та контролюють виконання. Тим самим управління стає народним, народним стає контроль, втрачається віджиле визначення демократії, що говорить, що демократія - це КОНТРОЛЬ НАРОДУ НАД УРЯДОМ, і на його місце ставиться правильне визначення, що говорить, що ДЕМОКРАТІЯ - ЦЕ НАРОДНИЙ САМОКОНТРОЛЬ.» 5. Досягнення мети Добровільно паразити владу не віддадуть. Паразитів зазвичай виводять із організму радикальними методами. Паразитам має бути незатишно в організмі, де вони паразитують. Можливо, невдовзі й у нас організуються «ескадрони смерті» з чесних армійських офіцерів та поліціянтів – як ще на службі, так і відставних, звичайних громадян - для боротьби зі злочинними угрупованнями, що дорвалися до верховної влади в країні. А потім, коли проти паразитів піднімуться армія та поліція, разом із ними підніметься і та частина населення, яка підпадає під поняття «народ». І тоді залишиться провести єдину реформу – реалізувати справжнє народовладдя, а не ту жалюгідну пародію, яку ми зараз маємо. Заодно визначити – хто з населення може вважатися громадянином – з правом вершити народовладдя, а хто – буде лише підданим, без права голосу в управлінні країною. Так буде слушно. А паразитам вирок винесе по-справжньому НАРОДНИЙ трибунал, який керується виключно НАРОДНОЮ доцільністю. Рай на землі в окремо взятій країні, звичайно, не настане, але народ зможе сам управляти своєю, НАРОДНОЮ, державою, що і є кінцевою метою демократичної форми правління.Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma