Фенрір Вовк був первістком Локі, народженим від велетки-йотунші Ангброди. Коли решта дітей Локі та Ангброди була репресована асами (втім, для Хель це було скоріше «почесне» заслання), Фенрір залишався в Асгарді досить довгий час, нічим не висловлюючи ворожнечу до асів та асінь. Але час минав, Фенрір підростав, і досяг величезних розмірів. Враховуючи, що папа Фенріра був ув'язнений у печеру (щось на кшталт асгардівського КПЗ), аси стали побоюватися здоровенного вовчари. Тим більш, вони не знали – що на думці у Фенріра, керуючись лише пророцтвом мерзенної бабусі про участь Фенріра в Рагнарьоку на боці повсталих. І тому було вирішено розправитися і з добродушним Фенріром, як уже розправилися з його рідними братом та сестрою. Кілька разів аси виготовляли ланцюги, якими намагалися зв'язати Вовка, але той, граючи рвав їх. Адже, як казали аси – то була лише гра. А точніше – вони взяли Фенріра на «слабо» - начебто – «а слабо тобі, Фенріре, розірвати ланцюжок?» Ну, вовченя і радий старатися. Однак ця забава йому набридла, та й надто часті однакові ігри викликали підозру. І коли аси принесли йому канатну вервію виробництва двергів, Фенрір вже не довіряв їм особливо. Тим більше, що ці пута, що мали власне ім'я – Глейпнір – були на диво слабкими на вигляд. Як потім розповів сам головний ас Один: «Пута були гладкі та м'які, як шовкова стрічка, а наскільки міцні вони були, це ти зараз почуєш. Коли аси отримали ці в’язки, вони щиро подякували гонцю за послугу і попливли в озеро, що зветься Амсвартнір, до острова Люнгві. Вони покликали з собою і Вовка і показали йому цю шовкову стрічку і підбивали, щоб він її розірвав, і казали, що де міцніше вона, ніж можна судити по її товщині, і передавали її один одному, і випробовували силою своїх рук, але вона не рвалася. "Але, - казали вони, - Вовк її все-таки порве". Тоді відповідає Вовк: «Як я подивлюся на цю стрічку, не здобути мені через неї слави, хоч би й розірвав її на шматки. Якщо ж у ній є секрет чи хитрість, хоч і здається стрічка маленькою, не бувати їй на моїх ногах!». Тоді аси сказали, що йому легко розірвати таку тонку шовкову стрічку, якщо раніше він поламав товстий залізний ланцюг. «А якщо не вдасться тобі порвати цю стрічку, то й богів ти не налякаєш, і ми тебе тоді відпустимо». Вовк відповідає: «Якщо ви зв'яжете мене так, що мені не вирватися, то пізно мені чекатиме від вас пощади. Не до вподоби мені, щоб ви надягали на мене ці пута. І, ніж звинувачувати мене в боягузтві, нехай краще один із вас вкладе мені в пащу свою руку в запоруку того, що все буде без обману». Тоді переглянулися аси і подумали, що ось додалося їм турботи: нікому не хотілося позбавлятися руки. І лише Тюр нарешті простяг праву руку і вклав її вовку в пащу. І коли Вовк уперся лапами, пута стали лише міцнішими, і чим більше він рвався, тим сильніше вони врізалися в його тіло. Тоді всі засміялися, крім Тюра: адже він поплатився рукою. Побачивши, що вовк пов'язаний надійно, аси взяли кінець пут, що прозивається Гельг'я, і простягли його крізь велику кам'яну плиту – вона називається Гьйолль, – і закопали ту плиту глибоко в землю. Потім вони взяли великий камінь, Твіті, і закопали його ще глибше, прив'язавши до нього кінець пут. Вовк страшенно роззявляв пащу і метався і хотів усіх покусати. Вони ж просунули в пащу йому меч: рукоятка вперлася під язик, а вістря – у небо. І так розпирає меч йому щелепу. Дико він виє, і біжить слина з його пащі рікою, що зветься Вон («Надія»). І так він лежатиме, поки не прийде кінець світу». Про те, як серйозно ставилися аси до полону Фенріра, можна судити з того, що не тільки пута мали ім'я, а й раніше порвані Вовком ланцюги. Перший ланцюг іменувався Ледінг, другий - Дромі. Причому керував змовою асів проти Фенріра Доброго особисто Одін. Саме йому спала на думку ідея звернутися до двергів за допомогою. Адже аси, які не славилися особливим умінням щось робити своїми руками, двічі ганебно облажалися з полоненням беззахисного вовченяти. І після цього клятвопорушники аси мали нахабство надати Локі кенінги «підступний ас», «брехун та обманник богів», «ворога богів». Хоча якраз таки Локі асом і не був, що йому постійно нагадувалося у брутальній формі самими асами та асіньями. Одне в цьому втішає – хоч і неохоче, але вони визнали Локі асом. Тобто його походження від йотуна Фарбауті було якщо не забуте, то хоча б зам'яте. Втім, самому Локі це особливо не допомогло і тому навряд чи було потрібне. Визнавати асом треба було ще тоді, коли Локі Фарбаутович був звичайним пустотливим хлопчиськом, а не тоді, коли він страждав у кайданах в темній сирій печері від огидної змії, яка капала на нього отрутою. Але продовжимо розповідь про Фенріра, який перестав бути Добрим. У прийдешньому Рагнарьоку він теж загине. І знання цього не додає Вовку доброти. Саме він, Фенрір, повинен буде проковтнути сонце, щоби мерцям, що їх очолюватиме Локі, було зручніше боротися з асами. Світло, необхідне для битви, буде виходити тільки від воїнів Муспельхейма та від землі, що під ними горить. Такими невеселими думками зайнята голова Фенріра в очікуванні звільнення від підлих пут підступних асів. І тому Вовка стали називати Злим, Скаженим, Жорстоким, Губителем сонця. Загалом, аси своїми ж руками, за недомислом, створили собі безліч проблем на майбутнє тільки через те, що повелися на невиразне марення старої потвори. Heil Fenrir!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma