Близьке ретро у черговому «европейському» читві цього автора прозирає крізь призму біографічних новель, з яких складається його роман - наче втрачений рай, який починається, як завжди, з дитинства.
«Я фінка в руках твого Бога» - називається один з розділів книжки, і на це нема ради – сама лише слушність. У ті «дитячі» часи герой роману «знав, що все буде гаразд - на незайманщині по той бік шляху гнатиметься вгору густа лоза, з її пагонів майструватимуть гнучкі луки, а мама житиме, скільки триматиметься Земля».
Описувана історія становлення цього самого героя, а насправді – нетипово-типового сучасника великих і не дуже звершень – охоплює понад півстоліття, займаючи добре виписаний проміжок у цілих сім символічних розділів, від «Наших дітей» до «Української Герніки».
«Вісімдесяті тхнуть алкоголем і сечею, особливо ранні. Траурними маршами і солодкою водичкою по три копійки. Як у такій атмосфері могло вирости нормальне покоління?» Побутові подробиці, філософські осмислення, флешбеки пам’яті й камбеки нещодавніх подій, які несподівано відлунюють вже у нашому сьогоденні. Усе пов’язано у цій прозі, усе закільцьовано, ґрунтуючись на найбільш чіпкому дитячому досвіді сприйняття «дорослого» світу.
Загалом автор роману завжди вирізнявся серед колєг пильною увагою до деталей, з яких зазвичай складається епоха, а також незашореним поглядом на звичні речі. Саме з них вибудовує він всесвіт своїх стосунків з Батьківщиною, і «патріотизм» - не завжди вірне слово в його лексиконі буденних святинь – спогадів, рефлексій, з яких складається колекція «невичерпних можливостей і фатальних збігів».
Найбільш стала і критична позиція, мабуть, в одного з персонажів роману, під якою навряд чи підпишуться сучасні майстри слова, утім, саме вона визначає справжнього письменника. Нехай навіть з «механічного цеху» колективної пам’яти.
«У відкритому листі, що його, ретельно обміркувавши все, надіслав, він погоджувався на співпрацю за двох умов: житиме там, де жив, і виконуватиме завдання в будь-яких обсягах, доки ті не суперечитимуть його переконанням. Його не зрозуміли. Запитали, скільки це буде в грошах. Про всяк випадок перепитали. Потім перепитали ще раз. Нарешті він відписав їм fuck off, над яким вони нескінченно довго марудилися, вгадуючи, що він хотів цим сказати. Доки визнали його психом».
Тимофій Гаврилів. Червнева злива. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma