Enigma Enigma

Ігор Бондар-Терещенко

2021-09-16 07:48:51 eye-2 4004   — comment 0

Форум видавців у Львові: 10 книг, які не можна пропустити

Міжнародний фестиваль «BookForum» - це водночас і добре знана усіма найбільша книжкова виставка України – «Форум видавців». Нині цьому інтелєктуальному проєкту виповнюється 28 років, і вкотре нові книжки на черговому Форумі видавців у Львові – це захоплення, радість, очікування незвичайних історій. Не виключення - й «форумні» книжки у цій добірці, сюжети яких триматимуть вас у напрузі до останньої сторінки, а деякі розважать і змусять посміхнутися.

Артур Мекен. Зібрання творів. – К.: Видавництво Жупанського, 2021

 

Серед прихильників творчості цього автора був Говард Філіпс Лавкрафт, який дуже схвально відгукувався про його доробок у своєму відомому есеї «Надприродний жах у літературі». Вважається, що тексти Мекена значним чином вплинули на Лавкрафта у творенні його «Міфів Ктулху». Творами письменника захоплювалися також інші знамениті сучасники – Артур Конан Дойл, Вільям Батлер Єйтс та Оскар Вайлд. Відомий містик Алістер Кровлі відзначав магічну правдивість творів Мекена, Хорхе Луїс Борхес назвав Артура Мекена великим письменником, який своєю творчістю передбачив появу магічного реалізму, а Стівен Кінг якось сказав в інтерв’ю, що, можливо, «Великий бог Пан» – найкращий твір літератури жахів, будь-коли написаний англійською мовою. Слід додати, що одним із найголовніших мотивів у творчості Артура Мекена /1863–1947/ – англійського письменника і містика, члена окультного товариства «Орден Золотої Зорі» - є фольклорний образ «маленького народу», фейрі, яких він, на противагу усталеній традиції, описує як давніх, таємничих і ворожих людям істот, наділених надприродними властивостями і містичними знаннями, а також приховані за запоною буденності інші реальності. Шлях до них відкривається через давні забуті й заборонені ритуали – рештки таємних, майже втрачених знань. Публікація найвідомішої повісті Артура Мекена «Великий бог Пан» збурила тогочасне суспільство, яке побачило в ній натяки на давні містичні ритуали і сексуальні перверзії.

 

 

Юрій Даценко. І стало світло... – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021

 

За сюжетом цього ретродетективу, який продовжує історію Якова Ровнера, надворі 1900 рік, місце дії - Проскурів, Меджибіж, Летичів, Новий Костянтинів. Від часу останньої справи в Кам’янці минуло дванадцять років. І Якову Ровнєру знову випадає опинитися в епіцентрі загадкових подій. Звичайна недільна вечірня служба в сільській церкві закінчується незбагненним: смуга яскравого світла перекреслює небосхил і за кілька хвилин зникає. Повірити в «чудо Боже» чи в «австрійських шпигунів»? Списати все на примхи погоди чи таки дослухатися до старих хасидських оповідок? І як можна пов’язати моторошне світло з могилами Устима Кармелюка та напівлегендарного хасидського філософа Баал Шем Това? Так багато теорій і так мало відповідей, котрі б задовольнили допитливий розум проскурівського хірурга. Яків Ровнєр береться за чергове розслідування, в ході якого й сам може стати злочинцем. «…— Пане, ніж витрачатися в корчмі, подайте краще копієчку божій людині… — майже водночас із хлопчиком заскиглив жебрак, названий Вошею. Судячи з усього, він не збирався просто так відпустити раптову «здобич». Яків зітхнув і поліз до кишені. — Нехай Боже небесне світло осяває вас, пане! — жебрак мало не підскочив на радощах, не спускаючи погляду з руки Якова. А той раптом смикнувся та пильно глянув Воші в очі. — Що ти сказав про світло? — Нехай… Б-боже світло… з небес… — забубонів той. Він намагався збагнути, де саме схибив і що бовкнув не так. — Ти його бачив? — Яків ступив крок назустріч Воші. В його пальцях зблиснула монета, від чого поруч розлюченим кошеням зашипів Гісько. — Ш-чо бачив? — Воша гикнув. — Світло. — Бачив, пане… Яків на мить застиг. Голос жебрака змінився буквально на останніх словах: раніше в ньому вчувався неприкритий страх, а тепер неначе зазвучав спокій. Так кажуть правду…». Тим часом вважається, що убивства містян якось пов’язані зі стародавніми племенами, що оселилися на кам’янецьких скелях тисячі років тому. Те, що відбувається, змушує затятого матеріаліста Ровнєра повірити у надприродне й переглянути своє ставлення до легенд. За примхою долі він виявляється втягненим у кількасотрічний конфлікт двох могутніх родів і має розкрити прадавню таємницю губернського Кам’янця».

 

Дмитрий Долматов. Земля Пустого Небосвода. – К.: Саммит-книга, 2021

 

Це незвичайний, епохальний та епічний роман, за сюжетом якого удільні князі Архіпелагу, розташованого на торгівельних маршрутах між Північчю, Заходом і Півднем, запобігають перед могутніми континентальними державами і зводять свої порахунки за спиною у Церкви. Могутнє північне герцогство Дайгенбор після вдалої реконкісти двох своїх колишніх провінцій готується до подальшого розширення - як шляхом дипломатії, так і через нові завоювання. Тож між Торговим Альянсом - аристократичною республікою-корпорацією - і могутньою імперією Королівства Західного Світу триває нещадна боротьба за вплив над загрузлим в анархії величезним островом. В хід пущено всі засоби - від вбивства всенародно улюбленої жриці в самому серці столиці Альянсу до розпалювання війни за незалежність в землях Королівства. Принижений поразкою противник Дайгенбора, Шардаларскій майорат, для відновлення колишньої могутності відкриває двері у Світ Небесного Трону ворожим чужинцям-ксенам. Тим часом Церкву роздирають внутрішні протиріччя, боротьба за владу між різними ієрархами, корупція, особисті чвари - і все це на тлі прагнення примарха-імператора Західного Світу приборкати незалежний досі Ордос. Єресь злобного Бога-Леопарда, начебто остаточно притлумлена чверть століття тому, глибоко закорінилася у Західному Світі... І не тільки там. Простори Архіпелагу борознить могутній князь океану, який бажає повернути побратимів-мореманів до віри у Штормлордів - давніх войовничих і кровожерливих богів. Мало-помалу просочуються до Світу Небесного Трону ксени зі Сходу, несучи упереміш з шовками і прянощами заразу єретичної секти. І хто знає, що привезе зі своєї експедиції до знову відкритого материка ескадра Альянсу?..

Аліна Воловичева. Листопадова жінка. – К.: Фенікс, 2021

 

Отже, перед нами роман про зростання, дорослішання героїні – по суті, шлях від дівчинки, яка слухає усіх навколо, до жінки, яка вміє чути саму себе. І це, погодьмося, римується із фокусною темою цьогорічного Форуму видавці «Гра в дорослішання: як ми зростаємо незалежними». За сюжетом, головна героїня, Настя Василенко, переїхала до Києва у 2014 році разом із своїм хлопцем Антоном через російську агресію. Через три роки вони все ще разом, він має роботу, вона пише дисертацію і життя начебто налагоджене і стабільне, але одна несподівана мандрівка змінює усе. Інакше кажучи, як попереджає нас на самому початку письменниця і перекладачка Яна Сотнік, це «Історія, героїня якої виходить до читача без броні, хоч і звикла боронитися все своє життя - від болю, від страхів, від власних комплексів, від нерозуміння, від нелюбові, втім і від любові теж». І хоча стосунки у новому житті героїні, звісно, складні, а ситуації багатопланові, утім, поведінка деяких героїв часто не витримує жодної критики. Попри те, що усе це так само «життя», проблем якого не уникнути. «Знову стало холодно. – Ні, ну чого ти одразу. Як я поїду, а ти? Ти ж без мене не впораєшся. Стосунки на відстані? Ти справді в це віриш? Я з сумом дивилася на нього. Паніка відступила, але відчуття безпорадності перед катастрофою нікуди не ділося. – А чому ні? Будемо листуватися, їздити в гості, – він був непробивний. – Рік, Насте. Мене не буде рік. Скільки разів я до тебе зможу приїхати? Де ти житимеш увесь цей час і як? Ми навіть не жонаті. Нащо нам тримати одне одного? Я не розумію. Я сіла на ліжко. Не відчувала жодних сил на те, щоб приймати нові виклики, але вони не запитували мене, готова я чи ні.»

Щепан Твардох. Морфій. – Х.: Фабула

 

Дія цього психологічно-історичного роману відбувається восени 1939 року в окупованій Варшаві. Капітуляція Польщі, німці в місті, «за два тижні на двісті років назад», як каже головний герой, син німецького аристократа й польської патріотки, який до останнього захищав свою батьківщину. На вулицях – «будинки з підбитими очима, будинки з оскальпованими дахами, будинки з вительбушеними помешканнями», крамниці розграбовані, гендлюють з рук: «англійські чоботи для верхової їзди, гребінці, лампи та їжу за цінами, за які варто би розстрілювати». У суспільстві, де повно перевдягнених польських офіцерів - тривожна атмосфера очікування: чи то до табору інтернованих, чи то тікати за кордон, де, озброївшись танками і гарматами від союзників, бити німців аж до Берліну. Відомо, чи усе те завершилося. Тож не дивно, що основний стан нашого героя – роздвоєння, так авторові зручніше описувати стани його зміненої свідомості. «А все ж прокидається. Прокидаюся. Прокинувся», «Сидить, сиджу, в голові паморочиться», «Виходжу. Вийшов, місто не моє». І далі все в стилі «треба встати й піти знайти купити випити», єдино що зробити це фізично майже неможливо – у місті німці, в голові, як пригадуєте, паморочиться, наступна зупинка – більш дієві засоби. Тобто морфій, сексуальні втіхи, візит до коханки (дружина з сином мріють поїхати геть) та інші варіанти самознищення.

 

Георгий Тома. Etteria. Книга первая. – К.: Саммит-книга, 2021

 

Динамічна, пронизлива і надзвичайно цікава історія Георгія Томи затягує у світ фантастичних пригод: військові місії, бойові операції і завдання переплітаються з нелегким особистим життям героїв. За сюжетом, трьох найкращих хлопців з дитячого будинку вибрали для навчання у секретній військовій організації. «— Мистер Кик, а почему у вас так тихо? Ведь вокруг лес, а никаких звуков не слышно. Могу предположить, что здесь даже муравьев нет, — сказал я, глядя на Дунлайда.— Это похвально, немногие это замечают. Дело в том, что этот лес искусственный, потому что под землей в шахтах находятся атомные бомбы, которые ждут своего часа, — серьезно ответил мистер Кик. — Ай да мистер Кик! Умеете же вы шутить, — улыбнулся я. — Мистер Кик, мы будем сегодня играть или обсуждать лес? — не сдержался Билл. — О да, непременно вы будете сегодня играть. Прошу за мной, господа, — спохватился Кик». Від того часу минуло кілька років. Дружба хлопців зміцніла і згуртувала їх у період важкого і виснажливого навчання. Однак, щоб скласти останній іспит, потрібно зробити страшний вибір, який все подальше життя тим хлопцям, що залишаться в живих, не даватиме спокою. Тож скільки фантастичних подій чекає на наших героїв! Неймовірних і карколомних, захоплюючих і дуже страшних...

 

Михаїл Гранд. Колір гемоглобіну. Книга 1: Наслання. – К.: Фенікс, 2021

 

Головна героїня цієї моторошної історії мешкає на околиці Дрогобича. Щоб повернутися додому із центра міста, вона має йти однією з головних вулиць, а потім перетнути міст, що дугою здіймався над залізничними коліями. На початку оповіді вона ще не сама, з нею коханий, тож можна нічого не боятися. Але трилери для того й пишуться, щоб спершу приспати увагу, а по тому розбурхати нашу уяву, змусивши до останньої сторінки перебувати у психологічній напрузі. Тож після жахливого й фатального випадку на мосту, який стався на початку цієї історії, життя героїні змінилося. Адже чи можна забути те, що кілька місяців намагалися попередити місцеві ЗМІ разом з поліцією, яка ніяк не могла зловити підозрюваного – маніяка, який вже довший час тероризував усе місто? «Запанувала гнітюча мовчанка. Чолов’яга з молотом посміхнувся і рушив до Габріель. Але раптом, розірвавши тишу, прогримів постріл. Його рука затремтіла, і він впустив своє страшне знаряддя. Ніхто навіть не помітив, як на мосту з’явилася вантажівка з емблемою спецпідрозділу на дверцятах». І нехай від тієї жахливої днини минуло вже чимало часу – більше чотирьох років – і практично стільки ж часу головної героїні Габріель не було в Дрогобичі, але таке закарбовується у пам’яті навічно. Тож лише згодом дівчина змогла повернутися до рідного міста. Але всі ці роки вона згадувала останні слова маніяка…

 

Андрій Горбунов. Розволокнення. – К: Фенікс, 2021

 

Дивовижна історія приватного детектива Тіма Ворпера у цій книжці – це захоплива подорож у світ незнаного, а якщо точніше, то перша у світі науково коректна історія про подорожі в часі. У будь-якому разі, на читача чекає 2079-рік, де про можливість пересуватися у часовому просторі один з героїв оповіді, буденно розповідає у своїй лекції. «Я тримаюся за голову в марній спробі переварити все почуте. – Маю сказати, що ми з вашим дідусем ніколи не намагалися зупинити Гітлера чи врятувати Цезаря, – закінчує Кнопф. – У нас навіть не було дослідних моделей, здатних стрибнути настільки далеко в минуле. Також ми не створили в лабораторії жодного збіжного ланцюга; принаймні нам про це нічого не було відомо.». Загалом книжка настільки науково правильна, що містить у кінці посилання на використані наукові роботи. Незважаючи на це, перед вами – пригодницький детектив, що не потребує для прочитання і розуміння жодних попередніх спеціалізованих знань. Крім того, у ньому є чотиривимірний квантовий секс, кольорові ілюстрації та QR-коди з посиланнями на відеоматеріали і терміни, не вигадані автором, а такі, що відповідають дійсності за межами книжки.

 

Павло Матюша. Коло з крапкою. – К.: Фенікс, 2021

 

Автор циклу новел, зібраних у цій книжці, пропонує спершу зануритися у міжнародний політичний детектив шпигунського типу, а потім продовжити спуск на глибину життєвих стосунків, які панували у недалеких двотисячних. Крім іронічного тону, на який заслуговують наші можновладці, у збірці чимало серйозної аналітики художнього характеру та прогнозів на майбутнє. Чи справдилися вони – вирахувати легко, адже писалася збірка 2008 року. «Я – молодий держслужбовець, якого, немов мокрим рядном, накрило від усвідомлення місця, в якому я перебував, - згадує автор ті часи. - Патріотичне піднесення після Помаранчевої революції почало спадати. Ще ніхто не здогадувався про дуже близьке захоплення влади тим, хто програв у третьому турі, і про майбутню Революцію гідності. Я працював у Верховній Раді та був свідком подій, які для більшості людей залишалися невидимими за важкими темними кулісами. Мені хотілося ділитися цим досвідом, адже найгірші штампи виявилися правдою. Всім нам прагнулося іншого розвитку подій для нашої країни – без кумівства та корупції. Розвитку, заснованого на відкритості й чесній ініціативі. Бажання бути почутим і бетонне мовчання у відповідь від видавців, яким надсилав рукопис, майже змусили мене зійти з літературної стежки. Якоїсь миті мені навіть здалося, що в цій сфері все працювало за схожими принципами, як у Верховній Раді. Відтоді змінилася країна, змінився я сам, але деякі речі не міняються. Якщо розмовляти з вітром – вітер не заговорить у відповідь. Але шукайте – і знайдете, стукайте – і вам відчинять. Коли я написав чотири новели про ту дійсність, яка існувала тоді довкола мене, а також, вочевидь, у мені самому, я не знав, що позитивну відповідь отримаю аж через 12 років».

 

Сергій Соколов. Дрімкотіння для Поліни. - К.: Саміт-книга, 2021

 

Непідробний ліризм у цій збірці ґрунтується на таких, здавалося, простих речах, як буденне життя. Утім, уміння запримітити у ньому цілий казковий всесвіт, надихаючись поетикою цих речей, а насамперед, як вказано у вихідних даних книжки – живою музою автора: дівчинкою Поліною, для якої й створено це диво – здатен, погодьмося, не кожний. Тож часом щирі почуття, буденні радощі, радісні очікування – це те, що найбільше важить у житті, надаючи йому сенс. І зрозуміло, що таке можливо лише за спілкування зі щирою і відкритою душею, тобто з дитиною, чиї відчуття відверті, а увага до вас – непідробна. Тож що може бути краще за чисту емоцію дитини? Вона вперше сіла, поповзла або радіє, коли прийшов дідусь чи бабуся. Ці моменти в житті кожного малюка можна прирівняти до історичних подій планетарного масштабу. Власне, ця ілюстрована збірка віршів — це й є спроба збагнути, відчути та описати емоції дитини, переживаючи і спостерігаючи за неповторними моментами її життя. «Це вірші очима моєї доньки Поліни, - зауважує автор, - якими вона нагородила мене і надихнула записати на папері. Чиста любов до світу і радість через зміни самого себе — це квінтесенція віршів нашого з вами дитинства. Читайте вірші разом з малюками і знову ловіть відчуття радості й щастя». Що ж до віршиків, то вони у цій книжці – і веселі, і кумедні, і навіть філософські. «Хто там грає на гітарі? / Хто співає там у парі? / Хто танцює гопака / Із завзяттям гусака? / То мій тато гучно грає / Краще навіть й не буває. / Я до нього поверну / Тричі кашу проковтну / Три акорди – й кашу з’їм / З задоволенням моїм. / Щоб поїсти, грати слід. / То концерт, а не обід».

 

Сью Стюарт-Сміт. Садотерапія. Як позбутися бур’янів у голові. – К.: Yakaboo Publishing, 2021

 

Ця глибока, життєствердна і прагматична книжка - ідеальне читання для людей, які прагнуть до здорового психічного життя. Її авторка - видатна психіатриня і завзята садівниця - пропонує надихаючу та корисну книжку про цілющий вплив садівництва на розум людини, про його здатність зменшувати стрес і сприяти благополуччю в повсякденному житті. Вона наводить вагомі приклади того, що садівництво — це набагато важливіше для нашого пізнання, ніж ми думаємо. «Як і нестійкий стан планети, - нагадують нам, - наші стилі життя теж стали психологічно нестійкими. Депресія нещодавно обігнала респіраторні захворювання й стала головною причиною поганого здоров’я й інвалідності в усьому світі. Хоча це зростання прямо не пов’язане з кліматичним горем, та все ж зв’язок існує, бо проблеми накладаються одна на одну. Нехтування тим, що потрібно людям для процвітання, — це симптом того самого способу мислення, який не зміг посприяти процвітанню природи. І ця проблема підводить нас до суті поняття «землеробство». Також авторка досліджує безліч прикладів взаємодії розуму і саду та описує, як догляд за садом може бути способом зцілити зранену душу. Від повернення свого діда з Першої світової війни до захоплення Фройда квітами, від історій хвороби своїх пацієнтів до прогресивних садівничих програм у таких місцях, як в’язниця на острові Рікерс у Нью-Йорку.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma