Усі знають, що насилля — це не ок. Особливо те, що фізичне насилля взагалі неприпустимо. Ні до людей, ні до живих істот загалом. Ну і в цілому, щодо фізичного насилля (від нанесіння легких тілесних до різного ступеню вбивства) є добре прописане законодавство. Воно передбачує карну відповідальність за спричинений біль, чи то об'єкту, чи то його родині. У деяких країнах, звісно, норми врегулювання та контролю фізичного насилля не працюють. Типу, закон про заборону домашнього насилля тощо. АЛЕ. Психологічне насилля розповсюджене більше, ніж будь-яке.
Пасивна агресія, булінг, вербальні прояви дискримінацій, аб'юзивні та токсичні висловлювання etc — ці всі речі перетинаються між собою й утворюють явище психологічного насилля (якщо уявимо круги Ейлера). Але до чого я?
Знецінення, у своїй радикальній формі, я вважаю складовою психологічного насилля. Так. у багатьох статтях йде мова про те, що знецінення — механізм психологічного захисту. Ну, це правда. Але захищаючись від чогось таким образом ми тільки продукуємо дискурс насилля.
Зараз приклад, потім різні визначення.
- Мені погано, здається в мене депресія...
- В мене також це буває, пройде
- Та може сходити по психолога\психологині?
- Чим він\вона тобі допоможе? Розкажи краще мені.
- Вчора він\вона мене дуже образил(-а), навіть не знаю, може нам розійтися...
- У всіх таке буває, це — нормально
- Прикинь, вона знову виклала голі фотки, от дурна... Мужика давно в неї не було
\у контексті дівчини-активістки, яка пригортає увагу спільности до екологічних проблем через своє тіло\
Знецінення - це поведінка на рівні думок людини. Щось відбувається в її житті, і, замість того щоб об'єктивно проаналізувати ситуацію, людина її сприймає спотворено [1].
Як я вже писала вище, знецінення — це захисна психологічна реакція людини на будь-яку ситуацію. Але від кого треба захищатися?
На мою думку, від самого себе. Знецінюючи досвід, почуття, ситуацію —ми захищаємо себе від, якщо казати простою мовою, поганих почуттів. Себто, коли хтось досягнув своєї мети, знецінення працює у бік “ой, та це було не так і складно”, але людина може заздрити тому, що хтось робить те, що йому подобається...І в нього це вдається!
Найчастіше, на мою думку, ми знецінюємо тих, хто є навколо нас. Друзі, знайомі, родина, кохана людина. А щоб цьому запобігти треба розуміти з чого воно починається.
На мою думку, ця захисна реакція працює тоді, коли не можемо рефлексувати власну поведінку та аналізувати дії інших. Нерозуміння ситуації та відсутність критичного мислення також впливає.
Я часто чула від своїх подруг фрази, типу “Він реально дебіл. Ну як можна було так зі мною вчинити?”. А моє питання на зустріч: “А ти не думала чому він так зробив?” призводить до кінця розмови та зменшення кількості подруг :(
Ладно, якось багато уваги приділено саме стосункам.
Але фінанси! Матеріальний бік життя!
Усім знайоме це відчуття, коли залишається тиждень до заробітної платні\виплат, а грошей так мало, що “блін, задовбало! в мене така маленька ЗП...Та і усе якесь дороге дуже…”. Захищаємо власне его :)
Власне, задля того, щоб краще ознайомитися із психологічних підходів до визначення знецінювання, я раджу подивитися коротеньке відео психологині? яке доступне за посиланням [2].
ЧОГО ЦЕ ШКІДЛИВО? ЧОГО ЦЕ ПРОБЛЕМА?
Знецінення власної ролі у своєму житті та житті інших, неспроможність визначати провину, відсутність саморефлексії та інші фактори — призводять до таких наслідків: депресивний стан, неповага до себе й інших, поганий вплив на оточення, токсичність та продукування дискурсу ворожнечі, дискримінації тощо.
Я вважаю, що знецінення не є проблемою суто однієї людини. Це впливає на тих, з ким вона комунікує, на світогляд та може спричинити реальні проблеми, які будуть стосуватися більшого загалу.
А фіксування та розповідання про це — здатно наштовхнути мене і Вас до роздумів й аналізу життєвих ситуацій.
Список використанних джерел:
1. https://nikolai-lu.com/obescenivanie-v-psihologii/
2. https://www.youtube.com/watch?time_continue=802&v=y1pt7om65Yc
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma