…Не так давно, як знати, духовно-ментальна картографія нашого підсоння прибрала більш "европейського" вигляду, і, отже, де нам тепер шукати, наприклад, той самий Захід України? Це питання допіру нібито остаточно вирішив Юрій Андрухович у "Моїй останній території", заявивши, що "Галичина – це не-Україна, якийсь такий географічний доважок, польська галюцинація", що вона "облудна і фальшива, це смердючий звіринець, переповнений єхиднами й химерами".
І нехай автор книжки "Мурашник. Нотатки на манжетах історії…" Іван Гоменюк (К.: Віхола) так само підтверджує, що сьогодні під "Заходом України" традиційно розуміють сім західних областей, але тут-таки додає, що так було не завжди. Нам вкотре – слідом за усіма тамтешніми дослідниками проблеми (від Тараса Прохаська до Володимира Єшкілєва) – нагадують про те, що обриси цієї території постійно змінювались – долучалися і відпадали ті чи інші землі, мінялась конфесійна та мовна панорама, відчайдухи робили чималі статки, а диктатори й епідемії збирали криваві жнива.
Тож не дивно, що й київські видавці книжки так само продовжують цілком успішно переконувати нас, що саме тут перетиналися валки купців та армади королів, сюди стікалися ідеї, тут шукали нафту й золото, звідси втікали за океани в пошуках кращої долі й сюди переселялися заради неї ж. І саме тут занепадали славетні роди й підносилися сірі та вбогі. Правителі плакали, отримуючи ці землі, й жертвували всім, аби здобути їх. Історія цієї частини нашої країни – яскрава мозаїка, яку неодноразово розбивали на друзки, а потім склеювали знову. Таким чином, ця книжка – спроба пізнати історію західних областей України від часів Габсбургів до окупації СРСР.
Фото – Ростислав Шпук
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma