Народився 6 січня 1886 року в Херсоні, походив з родини чиновника. Закінчив Тифліське реальне училище, у 1907 році — Олексіївське військове училище.
За Першу світову війну був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом, орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій під Кревом, де був отруєний газами).
у 1917 році організовує та очолює окрему кінно-гірську батарею Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради.
Одразу ж стає учасником січневих боїв за Київ, баталій поблизу Гребінки, Лубнів, Полтави, Херсона, Кременчука. У бою під Бердичевом у середині лютого 1918 року був поранений у ногу, але вже у березні повернувся в стрій.
15 березня 1918 року батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого Алмазов залишався до кінця Визвольних змагань (цей дивізіон у Дієвій армії УНР називався Алмазівським). На чолі цього дивізіону Олекса Алмазів у квітні 1918 року брав участь в успішному поході полковника Болбочана на Крим.
З утвердженням Гетьманату і приходом до влади Скоропадського він продовжує служити в українському війську. Його дивізіон у той час займався обороною українського державного кордону в районі станцій Сватове — Білокуракине — Старобільська.
1919 року він уже бере участь в успішному наступі Армії УНР із району Деражні на Вапнярку, в боях за Кам’янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю проти більшовиків та білих.
Сотник Борис Монкевич, який нераз спостерігав дивізіон у бою, згадував:
“Кінно-гірський дивізіон, яким командував полковник Алмазов, був лялькою в порівнянні з рештою частин корпусу. Найкраще зорганізований, найкраще виекіпірований і на славу вишколений, він був окрасою Запорожців”.
Олекса Алмазів став одним із тих, які здійснили Перший зимовий похід армії УНР. 1920 року брав участь у боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста. 3 серпня 1921 року був підвищений до звання генерала-хорунжого Армії УНР.
За участь у Зимовому поході Алмазов був удостоєний Залізного Хреста “За Зимовий похід і бої” – найвищої нагороди в Армії УНР.
Згодом, коли українське військо мусило відступати за Збруч, він, разом зі своїми вояками був інтернований та переміщений до табору.
Закордоном Олекса Алмазов одружився, разом із дружиною-німкенею продовжив навчання, випускав у світ українські видання, опікувався колишніми підлеглими.
Український генерал-хорунжий помер вранці 13 грудня 1936 року. Похорон перетворився у справжню українську маніфестацію. Луцька газета “Нова нива” так на першій шпальті описувала прощання з Алмазовим:
“Давно вже не спостерігалося такої великої єдности і солідарности. Здається, що ніхто з українців не залишився в цей день у себе в хаті, вважаючи за святий обов’язок віддати останню прислугу небіжчикові”.
____________________
#UMH_УНР #Нація_воїнів
Невідомі факти про українську військову звитягу:
Telegram: https://t.me/militaryhonor
FB: https://www.facebook.com/Ukrainian-military-honour-286315058902407/
Instagram: http://instagram.com/ukrainian.military.honour
YouTube: https://www.youtube.com/channel/UCDYHoZJCSTPqwSPxpV9jftQ
Картка допомоги для UMH:
4149 6293 1147 5602 (Ольга Стульківська)
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma