…Часи змінилися, і нині будь-яка казка – це вже не метафора маминої приказки, що й зі сміху (або гною) люди бувають, а справжнє продовження притчі. Наприклад, про те, як жучок-гнойовик питався в батька що за величезну смердючу кулю змушені вони котити від народження. «Це наше життя, синку», - була відповідь. Або «це наш світ», що в принципі одне й те саме.
Такий самий «прекрасний дилетант» - герой книжки «Франтішек із компосту» Сімони Чехової (К.: Апріорі), малий черв’ячок, що мешкає у купі гною з модною назвою. Ну, в «компості» себто, куди, як відомо, треба збирати листя, чи пак «залишки рослинності», а не палити їх, як за радянських часів палили радянські баби з дідами. (В Україні ж бо, як згадаєте, ніхто нічого й ніколи – тим паче по селах – не палив. Цю традицію до нас занесли «палії» з Півночі, а оскільки їх за того самого радянського часу штучно заселяли на чужих (українських) землях, вирощуючи масу назвою «радянський народ», то й важко стало відрізнити українського селянина від зайди, який, утворивши мішані шлюби, щоб не розрізнили-не вигнали, так усе нам засмердів за сімдесят років радвлади, що й досі гикається).
Натомість у цій історії герой вирушає на пошуки кращої долі, й вчиться, наприклад, як опилювати сунички, як знайома бджілка. Це колись, якщо пригадуєте, був такий собі мураха Ферда з польської книжки, який так само мандрував, байдикуючи, а цілий мурашник його засуджував за неробство, а тепер у нас гасло – «Рухайся!», не сиди на місці, не цінуй свою задимлену зайдами землю, а краще коти свою кулю з гною і не питайся – самі прийдуть і дадуть, як у Булгакова. Хоч би й лопатою по горбу – уже харашо: імпульс і мотивація.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma