Стаття Адама Ентоуса в The New York Times викликає серйозні сумніви щодо об'єктивності та глибини аналізу. Автор явно обмежений у виборі консультантів, що призводить до надмірної концентрації на артилерії, тоді як на 2023 рік безпілотники стали ключовим фактором у війні. Особливо це стосується російської армії, яка мала ДУЖЕ значну перевагу у цьому компоненті. Крім того, автор не враховує, що російські сили не були слабкими, а просто не були готові до далекобійних ударів HIMARS. Вони розміщувалися щільно в зоні 50 км, і вже влітку 2023 року розосередилися, що унеможливило їх ефективне ураження HIMARS'ами.
Автор також замовчує російські можливості та їхні тактичні інновації. Літо 2023 року відзначалося масштабним активним застосуванням дистанційного мінування, що створювало серйозні перешкоди для наступу. Крім того, Україна зіткнулася з російською неімовірною перевагою в авіації та ракетних системах, що робило великі наступальні операції в степовій місцевості надзвичайно складними, нереальними.
Обмеженість кола опитаних експертів також впливає на якість аналізу. Військові просто не можуть публічно обговорювати певні деталі, а розвідники та інші фахівці взагалі нічого не можуть казати у воєнний час на службі. Багато хто вам просто не скаже правди від своєї політичної залежності, а просто вам повторить точку зору свого начальства. Та взагалі, як кажуть, ні про що так не брешуть, як про охоту, рибалку та війну. Як наслідок, стаття ігнорує такі ключові аспекти, як перевага рф в авіації, важких і середніх ракетах, та ще багато у чому.
Окремо варто зупинитися на тезі автора про недостатність піхоти, забраної на інші напрямки, як на "основну" "причину" невдалого наступу. Це дуже спірне твердження. Звичайно, більша кількість піхоти могла б допомогти, але лише в тому випадку, якби не було нищівного авіаційного домінування противника. В реальності ж піхота просто зазнала б більших, катастрофічних втрат, не змінивши хід подій. Головною ж проблемою стало те, що українські сили наштовхнулися на непереборні швидко перешкоди у вигляді мінних полів, безпілотників і авіаударів, і - значно, тому наступ був незначним. Якісь такі розмови про недостачу піхоти як "головну" "причину" були б серйозними, якби українці там не дійшли б 10-20% шляху, але ж вони не дійшли 95% шляху. Тобто не те що наступ йшов-йшов і не вдався, а він взагалі майже не зрушив з місця, що і було майже нереально проти катастрофічної авіаційної переваги ворога у степах.
Загалом матеріал виглядає як або тенденційна стаття, або як продукт обмеженого доступу до інформації. Важливо розуміти, що автор не є військовим фахівцем і, ймовірно, не розуміє всіх тонкощів сучасної війни, де технології, зокрема безпілотники, несподівано саме тоді почали грати вирішальну роль. На тактичному рівні тоді ворог мав дуже значну перевагу у авіарозвідці безпілотниками, та і ударними ланцетами при слабій кількості укр.бронетехніки. Також він не згадує про значну різницю у рельєфі між лівим і правим берегами Дніпра, що суттєво впливає на військові операції (в степах значно важче ховатися) .
Ще один важливий момент — автор ігнорує політичний і фінансовий контекст. Літній "наступ" України супроводжувався величезним витрачанням боєприпасів на тлі завершення американського 2023-го фінансового року вже у вересні, що могло створити фатальні проблеми з майбутнім фінансуванням та поставками. Це виглядає як серйозна стратегічна помилка, і відсутність аналізу цієї ситуації лише додає питань до статті. Угруповання Трампа тоді вже відкрито захопило можливість блокування у Нижчій палаті Конгресу (через спікера) і прямо заявляло що не збирається фінансувати озброєння України. Кинути всі озброєні бригади з боєкомплектом в одну сумнівну авантюру коли в тебе через три місяці зупиняється фінансування і постачання озброєнь, ну це - дуже нерозумно було б.
У підсумку, матеріал має більше літературного чи біля-історично-детективного характеру, ніж серйозного військового аналізу. Військові аналітики навряд чи сприйматимуть його всерйоз, проте він може вплинути на політиків і громадську думку. Найважливішою помилкою автора є відсутність глибокого аналізу декількох реальних причин невдалого наступу: брак другого етапу операції, відсутність реалістичною стратегії після прориву до великих міст (в степах під авіацією ворога проти бетону міст, де закопався ворог) та ігнорування фундаментальної проблеми – абсолютної переваги Росії в авіації та ракетній техніці. Що вже казати про "якість" та "реалістичність" планування, якщо навіть самий перший його етап виявився на практиці невдалим. В результаті наступ у таких умовах виглядав сумнівним від самого початку, і стаття автора не дає адекватного пояснення ситуації.
Автор якось намагається романтизувати роль ПЛАНІВ "наступу" американських генералів... Але краще б він замість цього вказав би реальність, що
- вони взагалі нічого не розумілося на війні з великою безпілотною компонентою,
- вони не розумілися взагалі як вести війну коли ти слабший
- коли ворогу можна бити по твоїй території, а тобі ні
- коли в тебе дуже серйозні проблеми з постачанням озброєння та його плануванням і
- страшна перевага ворога в багатьох військових компонентах
- як воювати, не те що наступати коли у ворога страшна перевага в авіації, ракетах, ПВО, бронетехніці, БПЛА, БК,...
При цьому я ніяк не хочу применшити роль і допомогу американської розвідки та постачань.
Моя глибока впевненість, що серед військових аналітиків ця стаття не вважатиметься серйозною. Але доводиться писати якесь алаверди через те, що вона напевно вплине на якийсь спектр політиків, медіа та широкі маси. Її нерозумні тези, аргументи вже почали поширювати в наших ЗМІ.
Тут схоже Нью Йорк Таймс з цим матеріалом дуже помилилася, бо хоч автор пише про 300 опитанних,... - під час війни з великими обмеженнями комунікації та політичної заангажованості, це - абсолютно неповноцінні джерела.
https://www.nytimes.com/interactive/2025/03/29/world/europe/us-ukraine-military-war-wiesbaden.html
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma