«А коли ми поїдемо до тата? Йому там не страшно без нас?» - питається малий герой однієї з цих книжок, і на це нема ради. Тільки спротив навалі, яка призвела до таких наслідків і, відповідно, до жорсткої «філософії» війни.
Війна голосами дітей / Благодійний фонд «Голоси дітей». - Київ: ТУТ, 2023
Основа цієї книги, яку команда благодійного фонду «Голоси дітей» видала до річниці повномасштабного вторгнення – цитати дітей, які є свідками сьогоднішніх подій, мають свої думки про війну та спостереження. Таким чином, збірка «Війна голосами дітей» створена насамперед для того, щоб голоси дітей почули. «У цій книзі ми хотіли зробити акцент на продовженні дитинства попри все, - зауважує Голова фонду «Голоси дітей» Олена Розвадовська. - Адже дитинство не можна поставити на паузу через війну. Життя триває, надія є — і це те, що нас усіх тримає. Голоси дітей мають бути почуті. Вони поруч із нами проживають і біль, і втрати, і розлуку, але так само не припиняють відчувати радість, переосмислювати цінності буденних речей, любов, повагу». До книжки увійшли близько 100 зворушливих цитат, які демонструють дитячий погляд на війну. «А коли ми поїдемо до тата? Йому там не страшно без нас?» (Максим, 4 роки). «Мамо, тобі добре, бо ти вже прожила життя. Ти знаєш, що в тебе було і що буде далі. А моє життя... моє життя — як точка. І я нічого не знаю, що буде далі» (Лук'ян, 13 років). «Коли закінчиться війна — мені куплять кота. Назву його Байрактар чи Тоша, ще не знаю...» (Марк, 7 років). «Мамо, розкажи мені про своє дитинство: про поїздки з татом, про дідуся, про «калдуна» та черешні, які ви з друзями обривали в чужому садку і тікали... бо в мене свого вже не буде» (Аліса, 9 років). Деякі з дитячих цитат лякають, деякі розчулюють, а деякі навіть веселять, — усі різні, та байдужим не залишає жодна. Кожну цитату проілюстрували дизайнери, художники, фотографи та митці з різних куточків світу.
Соломія Степаненко, Євген Степаненко. Абетка війни. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2022
На прикладі цієї душевної книжечки вільно буде побачити, як війна поволі входить в мирний обіг - описується, оспівується, розмальовується. Це не звикання до неї, а переведення вищезгаданого травматичного досвіду в інший формат сприйняття, коли автор не черствіє, а навпаки – вчиться любити ще ніжніше, а цінувати – ще більше. Звісно, це потребує звичної техніки розкладання на слова і почуття, на листи і відповіді на них. Саме так сконструйована "Абетка війни" Соломії і Євгена Степаненків. "А – "аколи" як одиниця виміру, чи вічне питання "А коли закінчиться війна?" "Б" - Батьківщина, в якій живуть і Солі, і Барбі!". "В" - ясна річ, "волонтери". Таким чином, ця книжка - одна з історій російсько-української війни, яка почала писатися ще 2015 року, коли Євген Степаненко у складі підрозділу медиків воював на Сході України, а його донька Соля, чекала тата з фронту в мирному Києві. Як всі вже зрозуміли, кожна літера в абетці - це один із вимірів війни та миру навколо війни. "Щоб листи не загубилися, і тато прочитав їх усі, я вигадала, що кожен має починатися з літери абетки, за порядком. Так цікавіше, ніж просто ставити номери на кожному листі", – каже Соля. У цьому листування переплітається життя дитини в мирному місті і життя тата на війні. Соля телефонує татові на фронт, пише есемески та листи, розповідає про свої справи, школу, друзів, змагання, танці, домашніх тварин, а ще ставить дитячі й недитячі питання про війну. Як же татко із побратимами і посестрами там живе? Чи є на війні діти? Що їдять на війні? Чи можна на війні хитрувати? Чи буде тато інший після війни? А тато просто і чесно, а разом з тим бережно пояснює донечці все на світі. І це не просто особисті сімейні історії, а щось дуже близьке всім українцям.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma