Коли читаєш про справи отамана Головатого, не полишає відчуття, що аналогії з деякими подвигами Сагайдачного аж дуже доречні.
І той, і той багато чого “віджали”, як модно зараз казати, на користь козаків, коли ті козаки знову стали потрібні можновладцям. І той, і той визволяли рабів. Тільки ось Головатий визволив із рабства вже самих запорожців. І не в Кафі, а на власній землі. Блискуче, хоч і коротке, відродження козацького флоту майже на тих же самих чайках, що були в Сагайдачного — це взагалі диво-дивне на тлі фрегатів.
Тож свій контргамбіт проти сильних світу цього Головатий зіграв відмінно. І наприкінці гри задля перемоги навіть пожертвував і своїм життям, але в підсумку врятував разом із тисячами побратимів силу-силенну українців. Бо згодом, вже після його смерті, на Кубанщину переселилося біля ста тисяч полтавських, чернігівських і харківських козаків із родинами, більшість із яких до того були закріпачені.
«Вернітеся!» — «Не вернуться! —
Заграло, сказало
Синє море. — Не вернуться,
Навіки пропали!»…
Наш завзятий Головатий
Не вмре не загине
От де, люде, наша слава,
Слава України!
(Т.Г. Шевченко)
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma