Передмова. Глава 1. Головний спеціаліст Іван Брус
Глава 3. Рятівні тріщини і чим все закінчилося
Передмова
Читати мемуари мало охочих, а під час буремних подій, що зачіпають як кожну окрему людину, так і державу в цілому, може й взагалі нікому буде їх читати. То ж з огляду на нещастя, які українці самі вибрали на свої ... (не скажу які) голови, я вирішив утриматися з мемуарами до кращих часів. Але скоро зрозумів, що кращі часи вже були, просто їх ніхто не помітив, а нові настануть дуже нескоро, і тому краще нічого до них не відкладати. Бо це означало б планувати, що я робитиму після своєї смерті. Погодьтеся, це нерозумно. Отже, невідкладно до вашої уваги пригоди з життя проєктувальників.
Глава 1. Головний спеціаліст Іван Брус
Тільки но я приїхав на шахту Т... найперше, що почув, – так це те, що мене хоче бачити головний інженер. Зайшов і одразу помітив, що головний, як королева з Країни Чудес, вийшов із себе й назад ще не повернувся. Розмова почалася в дуже нервових тонах. Воно й не дивно. Хазяїну кабінету загрожувало звільнення.
- Я розумію, що вже нічого не вдієш, але хочу одного – встановити, хто ж у цьому ... винен. Щоб він ... разом зі мною .... одержав ... все, що заслужив. І щоб його ... надалі й на гарматний постріл не допускали до проєктування. – Сказав він з неприхованим гнівом і відчаєм.
Тут же на шахті вже з понеділка перебували й два кандидати у винуватці: головний будівельник нашого інституту Віктор Грачов і головний спеціаліст із залізобетонних конструкцій Іван Брус. Здається, вже три дні вони з'ясовували, хто з них головний винуватець і ніяк не могли дійти згоди. Як ви вже напевне здогадалися, всі імена й прізвища тут вигадані. Але повернімося до розпочатої розмови:
- Звичайно, ми це з'ясуємо у свій час, – відповів я, – але чи не здається вам, що в наших спільних інтересах спочатку знайти прийнятний розв'язок самої проблеми?
- Хіба це можливо? – Спитав головний інженер, і в його очах промайнув слабкий відблиск надії.
- Ну, стверджувати наперед було б з мого боку занадто самовпевнено, але досі я розв'язував усі проблеми, що мені траплялися. Навіть ті, що здавалися безнадійними. Тож я не сумніваюся, що й цього разу знайду вихід.
Моя впевненість передалася головному інженеру. Він повеселішав і гаряче пообіцяв мені всіляку підтримку. Ще б пак! Звичайно! Я тепер був дуже поважною особою. Хоч до надзвичайної ситуації директор, головний інженер і навіть дрібніші посадовці шахти на мене дивилися б, як на пусте місце, бо на той час я був лише на посаді начальника сектору металевих конструкцій. Тобто мій статус був нижчий, ніж у двох моїх колег, що приїхали раніше від мене і посади яких я вже назвав. Проте і вони були для номенклатурних керівників тим самим пустим місцем.
Довідка. Номенклатурними вважалися ті керівники, що були у списках керівників від КПРС. Номенклатурними посадами називалися ті посади, які могли обіймати тільки номенклатурні керівники. Наприклад: директор або головний інженер шахти.
Перш, ніж почати огляд об'єкту, я відвідав своїх колег. Вони продовжували з'ясовувати, хто ж саме з них проґавив оту дурню, що за їх проєктом стійки копрової споруди мали спиратися на вісімнадцятиметрову залізобетонну балку, кінці якої, у свою чергу, мали спиратися на старі стрічкові фундаменти з бутової кладки. На щастя, в одному фундаменті, якраз в зоні майбутньої опори, будівельники виявили велику наскрізну тріщину. На щастя тому, що вони не захотіли брати на себе відповідальність і повідомили в інститут (на їх місці я зробив би те саме). Тут і закрутилася веремія! Тріщина швидко відійшла на другий план, а на першому плані постало дуже неприємне питання: який дурень вибрав стару бутову кладку під навантаження в декілька десятків тонн?
Але настав час познайомити вас, шановні читачі, з непересічною особистістю – головним спеціалістом Іваном Брусом. Брус був найкращим головним спеціалістом у будівельному відділі. Немало видатних проєктів, що належали нашому інституту, завдячували своїм успіхом Івану Брусу. Наприклад, проєкти насування баштових копрів з тимчасових стапелів на постійні фундаменти. Словом, начальство просто змушене було цінувати Бруса, але, разом з тим, воно його люто ненавиділо. Не те, щоб зовсім без причини. Причина була. Брус любив підставляти своїх колег, особливо старших за посадою. Підступні підстави полягали в тому, що він не заважав своїм начальникам помилятися. Зазвичай це відбувалося так.
Марнославство часто штовхало різного роду начальників проявляти себе не тільки у сфері адміністрування, але й в інженерних рішеннях, до яких вони були малоздібні. Іноді вони робили це з власної ініціативи, іноді – відповідаючи на запитання підлеглих. Якщо Брус бачив, що легковажний начальник давав його підлеглим хибну рекомендацію, він нікому нічого дочасу не казав, а в день, коли треба було підписувати креслення, зникав з інституту. Це було не так вже й важко, бо головні спеціалісти не вилазили з відряджень. Отже, легковажний начальник підписував креслення, де зачаїлася привнесена ним же самим шкода. Шкода, яка часто вимірювалася великими збитками. Підписував як за себе, так і за Бруса. Коли ж доходило до відправлення документації замовнику, на сцені з'являвся сам Брус. Він начебто випадково знаходив промах начальника й театрально запитував у підлеглих:
- А це що таке?
Ті пояснювали, що так сказав такий-то начальник. Брус переконливо доводив, що цю документацію відправляти замовнику ніяк не можна. Зчинявся грандіозний скандал. Начальник починав битися, як муха в павутині. Найперше він дивився на креслення в надії побачити там підпис Бруса, але з жахом бачив тільки свій власний підпис проти його прізвища. Тоді він риторично запитував, чи знає Брус, які неприємності чекають на інститут через затримку з випуском проєктної документації. Брус знав і у свою чергу запитував нещасного, чи знає той, які неприємності чекатимуть і замовника, й інститут, і його особисто, якщо будівництво відбудеться за цими кресленнями. Начальник у відчаї вдавався до останнього аргументу:
- А де ти був? Чому сам не перевірив, а тягнув до цього часу?
- Мені ніхто не сказав, а був я у відрядженні.
- Хто тебе посилав?
- Ти.
Якби ця інтрига була павутиною, а Брус – павуком, то нещасній жертві настав би каюк, але в інституті все закінчувалося благополучно. Креслення перероблялися. Бруса кляли на чім світ стоїть і не тільки його безпосередні начальники, але й інші, аж до директора. Обіцяли, що розжалують його до ведучого інженера або й взагалі виженуть з інституту. Проте не розжалували й не виганяли. Цікаво, що нікому з вищого керівництва так і не спало на думку понизити на посаді або вигнати з інституту когось з авторів тих шкідливих проєктних рішень. Після сильного переляку легковажні начальники завжди виривалися з павутиння, що ставив на них підступний Брус, і невдовзі знову починали весело дзижчати нам у вуха.
Якби ж то Брус влаштовував такі екзекуції тільки зарозумілим начальникам! Але він був не від того, щоб влаштувати підстави також своїм колегам – головним спеціалістам – або й нижчим за посадою, якщо останні не входили у сферу його впливу. Зокрема, він довгий час не полишав спроб підловити мене, але так і не зміг жодного разу. Нарешті, з якогось моменту в його ставленні до мене з'явилося щось схоже на повагу, й ми стали, начебто, приятелями.
Але повернімося до шахти Т... Тут відбулася одна з тих історій, про які я щойно писав, а саме: головний будівельник Грачов вкотре потрапив у тенета підступного Бруса. На злощасному кресленні, через яке уведення копра в експлуатацію відклали на невизначений час, а головного інженера шахти могли звільнити з посади, були його, Грачова, підписи: за себе й за Бруса. Так що я був не зовсім точний, коли казав, що Брус і Грачов з'ясовували, хто з них є головним винуватцем. Всім в інституті, кому треба й не треба, було вже відомо, хто цього разу став черговою жертвою підступного Бруса. Тому, власне, начальник відділу й послав мене в це відрядження з напутньою вказівкою, як, використовуючи металоконструкції, виправити злополучну проблему. Вказівка була саме з тих, про які я розповідав. Якби її виконати, то за несприятливих обставин можна було б і копер завалити, й устя шахтного стовбура пошкодити. Але ж начальнику дуже кортіло показати себе видатним фахівцем – от він і не втерпів. Комуністам, скажу я вам, такі дії взагалі протипоказані (див. статтю "Соціальний експеримент. Глава 4"). На його щастя, перед ним був я, а не Брус. І я сказав начальнику, що знайду розв'язок проблеми на місці після огляду конструкцій. Він образився, але проковтнув мою нетактовність, бо не до того було.
Читайте далі главу 2.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma