Ця не про ті часи, коли відомий в майбутньому український художник-скульптор розгулював у Парижі з куплетами під гармошку, на якій йому акомпанував Фернан Леже, а про пізніший, академічний період його життя. Хоча й тут, тобто в історії Френсіс Архипенко-Ґрей "Моє життя з Олександром Архипенком" не обійшлося без оковитої, щоправда, вже під інший акомпанемент.
"Поки Олександр награвав якусь слов’янську мелодію на піаніно, я надрукувала кілька сторінок і почала вичитувати їх, роблячи помітки, - згадує авторка. - Раптом він спитав “Не хочеш спробувати горілки і ковбаски, що принесли мої гості-українці? Це смачно". Далі – більше. "Вже повернуло на десяту вечора, і він випив вже не одну склянку горілки. “Сідай. Давай переглянемо ось цю, про грецьку скульптуру, разом”.
Тож перед нами спогади жінки, яка була поруч зі славетним українським митцем протягом останніх років його життя. Їхнє знайомство почалося в школі Архипенка у штаті Нью-Йорк: тоді юна Френсіс, яка ще шукала себе і в житті, і в творчості, стала студенткою авторитетного майстра. Попри нібито значну різницю - поколіннєву, культурну - їхній діалог переріс модель "наставник-учениця". За якийсь час після смерті дружини художника Френсіс і Олександр стали жити разом, а згодом одружилися.
"Хоча поверхневе кліше наших стосунків було банальним: - згадує авторка. - я, вразлива молода дівчина, спокушена харизматичним художником зі світовою славою, моїм вчителем. Те, що він був моїм першим коханням, старшим від мене майже на 50 років, жонатим на жінці в інвалідному візку, дуже ускладнювало, навіть унеможливлювало легалізувати наш союз. Та цей союз існував. Я була людиною, яку не зв’язували обставини тілесного життя. З точки зору здорового глузду різниця між нашими роками та статусами була абсолютно неприйнятною, але Олександр дав мені любов, і я почувалася гарною і впевненою у собі".
І це не дивно, додамо, якщо зважити, що перед нами історія відомого художника, закоханого в мистецтво, і дівчини, що закохалася одразу і в нього, і в це саме мистецтво. "Олександр демістифікував секс, - дізнаємося ми подробиці цієї історії. - Ніякого обміну дорогоцінностями у ньому не сталося. Але то був дійсно найкращий спосіб пізнати чоловіка, як слушно радила моя мама. Він виявився досвідченим і тактовним. Величезна повага до жінок втілена його в скульптурних жіночих торсах, він справді обожнював жіноче тіло. Він любив давати жінкам насолоду, і зі мною теж не змарнував свого часу. А потім намалював щось вказівним пальцем на моїй спині та оповів мені якусь історію, після чого попросив мене теж щось йому розказати".
Власне, авторка й розказує.
Френсіс Архипенко-Ґрей. Моє життя з Олександром Архипенком. – К.: Дух і Літера, 2025
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma