Уявіть собі 1944 рік, прорив Німеччини в Арденнах. На прохання про негайну допомогу Україна спочатку каже: «Гаразд, я подумаю», потім: «Можливо, я погоджуся», і зрештою, ні, вибачте, цього разу ні.
Ця історія: так, Захід був відомий цим, і не раз. Він каявся в цьому - не раз. І все ж ми не можемо бути впевнені, що вoнo не повториться — доки не побачимо (дивіться нижче).
Дивіться, він сказав «Томагавк». Невідомі дрони почали літати над територією НАТО та Європи. Він більше цього не каже. Дрони перестали літати (наразі). Що це — просто низка цікавих збігів?
Або комусь може спати на думку кумедна ідея «керувати» Путіним - замість того, щоб перемагати та змушувати його відновлювати закон і справедливість. Подивіться сюди, бачите цю іграшку: якщо ви не будете поводитися належно, ми віддамо її, ви знаєте кому. Така собі цікава гра. А як щодо України, її безпеки, жертв, дітей? Але вона жертвувала собою заради нашої процвітаючої безпеки протягом століть, століттями. Чи це її обов'язок, і якщо можна так сказати (але ми не будемо), то доля?
На цьому етапі війни в цих іграх немає нічого смішного. Я не даватиму порад – люди вивчали дипломатію, багатослівну та фактичну. Найближчі союзники України повинні одразу зрозуміти:
а) Hi, це не смішно; б) вoнo не буде терпітися, і не обійдеться без наслідків; i в) було б добре та дружньо відновити те, що Тако обіцяв і не виконав (як завжди). Якщо не все, то дещо, і без жодних зобов'язань. Ви розумієте, чому? Хіба це не частина спільного бачення та долі?
Грати з долею, в надії виграти одну-дві копійки? Або працювати разом і досягти мету разом? Навіть не сподівайтеся, що майбутнє – і світ – не помітять різниці. Ваше майбутнє.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma