Enigma Enigma

Kristina Kishyk (Христина Кішик)

2019-12-06 09:23:28 eye-2 3332   — comment 0

І поки живі, то Літайте!

Пам’ятаю той день, коли вона прийшла до хати і в неї тремтіли руки і голос.
А потім вона розплакалася. В тих сльозах було стільки радості і суму, гордості і співчуття до самої себе.
Моя Ба. Бабуля. Після закінчення академії я жила з нею. Тільки ми двоє. Вона в свої мудрі 85 і я в свої шалені 21.
- Ба, ти чого плачеш?
- Христинка, ти розумієш сталося щось дуже неприємне. Мені на касі в супермаркеті не хватило грошей і якийсь хлопець заплатив за мою консерву кільки в томатному соусі.
- Ну, бабуля, і чого ж ти плачеш?Хлопець зробив гарний вчинок.
- Так, ти нічого не зрозуміла! Я не хотіла вже брати ту консерву, коли на касі побачила, що мені не хватає грошей, хотіла відмовитися. А він взяв і заплатив.
- Ба, тоді треба було відмовитися і просто йому подякувати, так і сказати, що не треба.
- Я не хотіла його образити, тому мовчала. Я навіть не знала якими словами сказати, що не треба за мене платити.Не можна ображати добрих людей, які роблять добро просто так. Якщо той хлопець може допомагати іншим, то в цьому його треба підтримати, хтось дуже потребує людської підтримки. А я ще можу заробляти гроші для себе. Мені соромно...
Бабуля мені це все говорила і мені було трохи смішно і водночас жалісно, що вона плаче за це все. Але я була горда за неї. Але коли вона мені сказала, що я зараз терміново маю вибігати з хати і йти в той супермаркет шукати хлопця, щоб віддати йому гроші за консерву, 5 гривень, пам’ятаю по нині ціну тої кільки.
- Ба, ну що ти придумала! Як я знайду того хлопця. Може, його вже там нема?
- А ти йди і подивися. Людині треба віддати гроші. Він часто ходить в той супермаркет, я його багато разів там бачила. Бери 5 гривень і біжи!
- Ну, який у нього вигляд у того хлопця? Кому гроші давати?)
- В нього була синя куртка, темні штани, русяве волосся, така маленька рижа борода і очі, як сонце!
- Боже, бабуля, ну ти й смішна! Як мені знайти в супермаркеті хлопця з очима, як сонце?)
Але розмови були марні. Вона плакала і сама дивилася на мене очима безневинного телятка, яке шукає маминого прихистку. Я одягалася і йшла шукати хлопця, щоб віддати 5 гривень за кільку в томатному соусі, яку купили моїй бабулі.
Хлопця я не знайшла. На касі я отримала ще більше інформації. І ходила його шукати ще два дні.
Я ніколи не могла відмовити своїй Ба). Вона вчила мене, що кожна людина має бути самодостатньою і мати особисті гроші. У свої 85 вона ще садила помідори і продавала їх. А також троянди. Багато троянд. І вишні. Влітку подвір’я пахло трояндами і вишнями. І навіть в ті дні, коли я пізно приходила з роботи і планувала ще бігти на кавалєрку, це тільки вона ще могла мене просити йти підв‘язувати помідори на 5 хвилин. І я йшла підв‘язувати помідори, а потім на кавалєрку)
Холодного грудня декілька років тому вона померла. Цей спогад завжди виповзає з моєї душі із настанням перших грудневих морозів. І про нього не завжди є сила говорити самій собі. Вона завжди писала мені маленькі записки, бо я дуже часто поверталася додому, коли вона уже спала. І в одній із них вона мені написала:” ти цілими днями десь літаєш, а потім лягаєш спати голодна. я наварила тобі їсти, бо якщо я помру то ти так і будеш сидіти декілька днів голодною. а ти маєш бути ситою і завжди щасливою. і літай. поки живеш- літай”.
Це була остання записка. І повний холодильник їжі. Вона так і померла в той самий грудневий день. Я спала і крізь сон чула, що вона мене кликала. Я так і не могла зрозуміти: чи то був сон чи насправді. Я довго не могла собі це все пробачити і ще довше не могла пробачити біль несправедливості- чому люди, яких я люблю кидають мене без пояснення і йдуть від мене назавжди...
***
Через деякий час вона мені приснилася. І сказала, що їй дуже тепло. І попросила мене, щоб я садила жовті квіти, щоб мені теж завжди було тепло.
***
У мене в дворі завжди цвітуть соняхи, чорнобривці, нагідки, айстри і жовті хризантеми. Мені тепло. Вона мені більше ніколи так і не снилася. Тільки в деякі дні холодного грудня, коли уже лягаю спати і заплющую очі, то починають з’являтися сльози. Я не плачу. Просто в очах сльози. Якимось глибинним розумінням зі своєї душі, я відчуваю, що вона завжди поруч і поки я спатиму, вона зітре з мого обличчя всі сльози і на ранок я проснуся щасливою і буду знову і знову літати.
Моя мудра Ба)
***
Я завжди купляю на вулиці в усіх бабусь усякий дріб‘язок. Такі люди не виходять просити і для них дуже соромно, коли їм просто так дають гроші. Вони до болю горді, до найдужчого болю з середини своїх старих кісток і втомлених рук. Тільки очі у них починають світитися, як сонце, коли хтось не проходить повз них, а купляє той дріб‘язок і скаже їм Дякую. Тоді світить сонце і стає трохи тепліше, навіть із настанням перших грудневих морозів...
***
Коли у вас з’являтимуться сльози через несправедливість, то будь ласка, пам’ятайте, що є хтось, хто молиться за вас, навіть якщо пішов без пояснень... або пішов назавжди... зв’язок між рідними людьми, між рідними душами- безкінечний.
І поки живі, то Літайте!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma