ЇДЕШ ДЕНЬ. ЧИЯ ЗЕМЛЯ ?
Споконвічною мрією українського селянина була власна Земля. За це боролися. За це умирали. Іноді за це убивали. Часом заради цього шахраювали. Але, мабуть, найчастіше використовували цю мрію (точніше, обіцянку її здійснення), як політичне гасло: «За землю, за волю!», «Землю – селянам»! Але у переважній більшості випадків вона залишалася не здійсненою як Fata morgana, про що йдеться у однойменній повісті Михайла Коцюбинського початку ХХ ст. ( підзаголовок «З сільських настроїв»).
Більше ніж 100 по тому, після експериментів радянської доби та недолугих спроб земельних реформ після здобуття Україною Незалежності, тема власності (точніше, права розпоряджання селянина власною землею) знову стала предметом політичних спекуляцій, а навколо запропонованих владою шляхів створення ринку землі вирують гарячі дискусії.
З цього приводу варто зауважити, що створення ринку землі, безумовно, є річчю важливою для економіки і корисною для його учасників. Але дуже некорисно, якщо це буде не ринок, а «базар», у тому його сенсі, коли йдеться про гамірний, неорганізований ринок (https://www.lingvolive.com/en-us/translate/uk-uk/Базар).
А риси такого базару у спробах «продавити» ринок землі часом є досить відчутними.
За прикладами далеко ходити не треба. Так, характерним «базарним» прийомом є загилити таку ціну, щоб покупець отетерів, а потім запропонувати йому на порядок нижчу ціну – «таку, щоб купити». Слідуючи таким зразкам, депутати спочатку запропонували норму продажу землі сільськогосподарського призначення понад 200 тис. гектарів, що привело спільноту у шоковий стан. Затим Президент на зустрічі з фермерами в с. Красна Слобідка погодився з тим, що це дуже багато, і запропонував «розглядати на комітеті від одного до 10 тисяч гектарів», зменшивши таким чином запит у 20 (!) разів. (https://www.president.gov.ua/news/prezident-iniciyuye-zmenshennya-koncentraciyi-silgospzemli-v-58961).
Хоча й 10 тис. га. - не малий шмат, але «знижка» має викликати у «споживачів» природне почуття полегшення, знявши таким чином сумніви, що у них виникали.
Але це не все. Не менш характерним прийомом «базару» є загострення уваги покупців на позитивних властивостях товару з сором’язливим умовчуванням про те, що деякі з них можуть бути використані лише після суттєвої доробки (якість якої залежить від доброї волі продавця і гарантується лише його сумлінням).
Так, на вже згадуваній зустрічі Президента з фермерами він заявив, що після ухвалення закону щодо земельної реформи буде певний підготовчий етап до повноцінного запуску ринку: «Мораторій можна буде зняти тільки після ухвалення та підписання закону. А потім потрібно ще працювати з реєстрами, щоб усе було чисто. І ринок може запрацювати тільки через рік, восени. Тому що має бути довга підготовка до продажу землі». Тут виникає питання: а чому реєстр («щоб усе було чисто») має бути «після», а не «до» прийняття закону про продаж землі ? А якщо з реєстрами буде щось не так, це зупинить процес, чи він буде йти за наявності однієї лише «політичної волі» ?
Так само непевним є вирішення питання з продажом землі іноземцям. З одного боку, як запевнив Президент фермерів, це питання вирішили – правки внесли. Але, водночас він уточнив, що питання продажу землі іноземцям буде винесене на всеукраїнський референдум уже після відкриття ринку. Тобто, виходить, що закон, який буде прийнятий, залишить невирішеною цю проблему на непевний строк, оскільки й сам всеукраїнський референдум, поки що, є поняттям віртуальним.
Але, навіть, якщо відкинути сумніви щодо коректності прийомів переконання спільноти у доцільності саме тієї форми організації ринку землі, яка пропонується владою, залишається принципово важливий сумнів у добросовісному декларуванні цілей створення такого ринку. Іншими словами: наскільки відповідають цілі створення ринку землі, які проголошуються владою, її дійсним прагненням.
Отже. Прихильники якнайшвидшого прийняття закону, який дозволятиме купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, стверджують, що цей закон спрямований на захист прав селян-власників такої землі, передусім, їх права розпоряджатися належною їм власністю. (Наприклад: Олександр Остапчук. Власникам землі — права і свободу! https://www.facebook.com/zelenskiy95/posts/2410934042490291)
На перший погляд, досить заманливо. Але, як кажуть: «Воно то так, але трішечки не так». Подивимось, як бачить проблему міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тимофій Милованов.
У нього аргументи дещо інші, хоча також звично таврує стару еліту, земельних баронів та ін. Водночас, за його словами, земельна реформа потрібна, щоб привернути в агросектор довгі й дешеві гроші. На думку міністра, необхідність в інвестиціях змусить українських фермерів зміняти думку і вони будуть виступати за відкриття ринку землі для іноземців: «Я впевнений, що ті ж фермери, які бояться конкуренції від іноземних агрохолдингів будуть вимагати, щоб надали доступ іноземцям. Для того, щоб вони могли створити спільні підприємства або дати в заставу частину активів» (https://nv.ua/ukr/biz/economics/ukrajinci-mozhut-pidtrimati-prodazh-zemli-inozemcyam-milovanov-50059983.html?fbclid=IwAR2ScVRZgHbkACkZk7b946wc8Y7vnOIw8zPcMJI-ZDVhXk9uxpbSWV-TRIQ).
І от тут починається найцікавіше. На питання НВ Бізнес: «На скільки дешевше буде земля, якщо до її покупки не допустять іноземців — і хто від цього виграє?» міністр відповідає : «Однозначно виграють українські фермери і власники аграрних підприємств, які хочуть купити собі більше землі, тому що вони відразу отримають доступ до ринку.
Що стосується зростання економіки і високих заробітків для українців - власників паїв - очікувати виграшу не варто. Оскільки через відсутність високої конкуренції на ринку селяни не зможуть продати землю дорого. За нашими розрахунками, земля буде дешевше на 15−20% (до 10 000 грн/га) без доступу іноземців». (https://nv.ua/ukr/biz/bizinterview/rinok-zemli-timofiy-milovanov-pro-zemelnu-reformu-top-5-zapitan-novini-ukrajini-50059552.html).
Звідси випливає, що, передусім, реформаторів цікавить не забезпечення українським фермерам та власникам вітчизняних аграрних підприємств можливості придбати землю, активізуючи таким чином ринок землі, а навпаки, - забезпечення подорожчання землі внаслідок залучення іноземних покупців, стимулюючи тим самим українців - власників паїв до розпродажу землі. У перспективі це означає знищення українського села. Бо що робити, скажімо, на норвезьких землях колишнім українським землевласникам? Йти у найми? Тобто, ставати високооплачуваними сільськогосподарськими робітниками.
Але це вже вимагає корінної зміни (переламування) національної ментальності. Якщо колись (задовго до радянської влади) хазяйновитий селянин був готовий, навіть, на порушення закону, аби здійснити «куркульську» мрію: «Їдеш день. Чия земля ? Калитчина? Їдеш два дні. Чия земля ? Калитчина?», то тепер, позираючи по дорозі на роботу з віконця, скажімо, «Хамера», придбаного за продану землю, на неозорі лани, колишній власник буде питати: «Чия земля?». Або, як варіант: «Чия була земля?»
А у відповідь почується: «Це - Fata morgana…».
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma