Поміж іменниками — назвами професій, звань, посад є чимало слів, уживаних у формі чоловічого роду для позначення й чоловіків, і жінок: академік, інженер, кандидат, педагог, президент, ректор. Це пояснюється тим, що колись такі професії мали тільки чоловіки. У міру набуття їх жінками з’явилися жіночі відповідники: бандуристка, доповідачка, лікарка, організаторка й подібні. Процес утворення від іменників чоловічого роду назв жіночого роду доволі продуктивний. Слова авторка, аспірантка, дописувачка, журналістка, контролерка, лекторка, редакторка та инші зафіксовані в словниках, цілком нормативні. Отже, їх можна і треба вживати: перед мікрофоном журналістка Леся Чорна, ваша кореспондентка взялася перевірити ці факти; Софія Русова — історик, педагог, письменниця, викладачка, громадська діячка й так далі.
Це не данина моді, як часто вважають, а повернення українській мові її характерної властивости, позаяк українські жінки завше приймали активну участь у суспільних процесах, наприклад: княгиня Ольга, Королева Франції Анна Ярославна, валіде Роксоляна, Леся Українка, «Марко Вовчок», Марія Заньковецька, зокрема й сьогодні: Ліна Костенко, Джамала, Яна Клочкова. Ба більше, переважна частина іменників на означення осіб жіночої статі були утворені саме в період українізації, тому немає сенсу зберігати це радянське (нині російське) мовне кліше «патріярхатного суспільства».
Поет та поетеса — це морфологічні синоніми — варіянти форм слів на позначення того самого поняття, але слід пам’ятати, що кожен із таких варіянтів має своє стилістичне забарвлення. Наприклад: лікар — лікарка — лікарша. Перше слово стилістично нейтральне і вживається в усіх стилях, воно дає назву людині за фахом, родом діяльности без вказівки на стать. Друге слово підкреслює стать особи. Слово ж «лікарша» має негативний відтінок і вживається лише в розмовному стилі. Наростки (суфікси) -ш(-а), -их(-а), -ис(-а) несуть негативний оцінковий характер: генеральша, прокурориха, дектриса замість нейтральних: пані генерал, прокурорка, директорка.
Також не слід забувати, що не всі іменники на означення осіб жіночої статі (лат. nomina feminativa) утворюються шляхом додавання суфіксів (-к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес-) до іменників чоловічого роду, наприклад: іменник різноробоча — утворився шляхом зміни закінчення (різноробоч-ий), іменник істориня — утворився від загального поняття «історія» (бо чоловічий іменник містить суфікс -ик: істор-ик), іменник машиністка утворено суплетивним способом (себто способом зміни основи; відповідна назва іменника чоловічого роду — друкар). Однак є ціла низка іменників жіночого роду, які не мають чоловічих відповідників: повитуха, фея, русалка тощо. При утворенні слід бути уважним, бо, наприклад, історичка — жарґонна назва вчительки історії, а біологиня — розмовна назва студентки біологічного факультету.
Якщо іменник чоловічого роду вживають на позначення жінки й імени особі тоді не називають, то узгоджене означення і присудок ставлять у формі чоловічого роду: наш керівник захворів. Словосполуки, на зразок мер Василевська, директор Лугова вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду, натомість означення набуватиме форми чоловічого роду: досвідчений мер Петрівська вирішила; щойно обраний директор Лугова доповіла.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma