Enigma Enigma

Сергiй Делін

2024-12-15 07:41:08 eye-2 4437   — comment 0

Імітація опору? Україна має знати відповідi

Факти і матеріали для цих міркувань складалися давно, але я відкладав публікацію скільки можна з цілком очевидних причин. Але відкладати більше нікуди: на кінець одинадцятого, і третього року повномасштабної війни, і, можливо, найкритичнішого місяця для майбутнього на кону стоїть надто багато, і будь-які ризики озвучування цих думок набагато, незрівнянно ні в якій пропорції виправдовуються загрозою, що за ними може стояти щось у реальності.

Збігів за фактами надто багато. Час не залишає простору на надії та очікування. Ми тільки й просто дивимося на факти та збіги.

Факт перший: один реальний вчинок який здійснив патріотичний гетьман, перекрив усе сполучення з окупованим ворогом Кримом, включно з каналом. Як зрозуміло з плином невеликого часу, без наземного сполучення Крим не може бути життєздатним самостійним економічним і соціальним суб'єктом.

Факт другий: ідеї та плани «сухопутного коридору до Криму» заявлялися в інформаційному просторі ворога неодноразово. Супутній факт, як можна легко перевірити: у пізній період «мінського процесу» ідеї відкрити канал висувалися і з боку України (імена можна погуглити - і навіть  корисно для освіження пам'яті). Нібито для полегшення частки співвітчизників - тільки якої вітчизни?

Питання третє: чи відбулася оманська зустріч? Офіційного підтвердження немає. Фактичних доказів, наскільки нам відомо, немає. Але є повідомлення, фактичність яких можна перевірити:

"Секретар Ради безпеки Росії Микола Патрушев прилітав до міста Маскат (Оман), коли там перебував президент України Володимир Зеленський. Високопоставлений російський чиновник прилетів у ніч з 7 на 8 січня тим самим чартерним літаком Bombardier Global Express 6000 з бортовим номером 9H-VJN, який через добу доставив президента України з Маската в Київ". Джерело.

Факт четвертий: "Коридор за три дні" - це ніякий не жарт. Це факт.

Супутні факти: шість місяців прямих, безпосередніх попереджень. Опісля, пропаганда, пісеньки відвернули увагу суспільства від цього факту нічого щодо якого не змінилося і сьогодні. Поразки кампаній агресора біля Києва і Харкова це дійсне і чудове досягнення ЗСУ та українського народу. Але вони не скасовують реального факту дивного і незрозуміло швидкого просування ворога українським Півднем - реального виконання завдання за лічені дні. "Але ж ми не були готові!" - на дев'ятому році війни.

Тут можна помітити гіпотези та збіги що лежать на поверхні. Але ми поки що обмежимося фактами.

Факт п'ятий: раптова і жодним чином не пояснена суспільству зміна ефективного і популярного керівництва ЗСУ на початку 2024 р.

Про це було написано багато. Пояснень, як і результатів, навпаки.

(не згадуватимемо корупцію, провал мобілізації, факти совка в управлінні ЗСУ, старому та новому; про це було написано)

Факт шостий: демонстрації опору це ще не, і зовсім не завжди, ефективне подавлення ворога; та просування до мети.

Лише за нещодавні ворог завдав кілька підлих ударів по цивільній інфраструктурі України: Кривий Ріг, Запоріжжя, Західна Україна. Чим відповіла Україна?

Ми всі пораділи фоткам тa відосикам палаючих нафтостанцій - і ті хто їх викладають добре знають що треба щоби  воно горіло довше тa яскравіше.

Це два, за тиждень. Зачекайте, об'єктивний факт: скільки у ворога нафтосховищ, скажімо, в західній частині Мордорстану? Звідси п'ятикласник може зробити просту калькуляцію: скільки таких вогнищ повинно запалюватися впродовж одного тижня, або ночі, щоб почати реально й ефективно знищувати здатність ворога продовжувати агресію? З урахуванням того що вони ремонтуються, заповнюються та оновлюються. Ідемо на четвертий рік та у критичній фазі. Серйозна мета у серйозній війні – на майбутнє чи навіть виживання нації - aбo демонстрації?

Демонстрації, шоу? Або реальна здатність подавляти та знищувати ворога - на кінець третього року, і в критичний момент протистояння? Хто може сказати? Чи можна спостерігати, ясно та об'єктивно?

Теж саме з: F-16 (півроку арій); дозволом на удари по території (рік). Арії, пісні, одна - дві демoнстрації, пісні затихли, увага переключилася на нові: результатів немає. Немає результатів у реальності і це єдиний фактичний висновок на сьогодні, з усіх виступів тa вистав.

Те саме про залізницю ворога в тимчасово окупований Крим по ТОТ України. Хто складає та контролює список пріоритетних цілей? Ми вже не згадуємо про міст. Як з'являються та залишаються в ньому такі недоторканні об'єкти? Ким i чому?

Така суто й тільки фактична картина. Ми не даватимемо інтерпретацій: кожен може подумати сам/a, але наведемо загальний план у який усі факти гладко й логічно вписуються.

Для зовнішнього світу: створюється стійка картина що Україна не здатна захищатися тa обороняти себе. Історії про труднощі, відходи, просування ворога рясніють в іноземних медіа які читають громадяни вільного світу.

Хитрі мордочки будуть натякати що це, мовляв, така стратегія щоб отримати більше. Але це тільки хитрі мордочки тa голоски, а ми знаємо на що треба дивитися: де результати? Виконали арії. Отримали. Результати - де? На третій рік і в критичній, вирішальній фазі - чи можна покладатися на хитрі голоски, тільки й без фактичних підстав?

А для України: просувається вже справді напористо тa наполегливо очікування і навіть упевненість що реальних альтернатив «швидкому миру» немає. Майже на кожному перехресті чути про переговори та кінець. Як і за що, це вже деталі, нудні подробиці. Просто («подивися в очі») «загадай мир». Хто запустив цю мелодію у свідомість суспільства, хто і навіщо підтримує та розганяє її – сьогодні, коли факти демонструють очевидну нездатність контролювати ситуацію?

Хто створює та просуває в суспільство послідовно і вже напористо абсолютно фантастичну, не підкріплену жодними об'єктивними підставами - на сьогодні, принаймні, ідею неминучості близького миру? Чи йдеться - просто і тупо, про маркетингово-психологічну спробу створити для суспільства альтернативну реальність  за типом "кінця зубоження та єврозарплат" ціною якої може бути ще одне коло по минулому? A які тут сюрпризи, звідки?

Психологічний стан неминучості миру - і що, якщо треба буде стояти тa чинити опір? Іноді - але не надто часто, освітлювана яскравими картинками «можемо ж» - це на втіху, замість: pеальної мети, тa дійсного, фактичного просування до неї.

Таке цікаве різнопланове шоу. Тут залишається зауважити просту, навіть очевидну істину. Україна не повинна стояти «до останнього українця». Це не зобов'язання, не обов'язок навіть, а - рішення, вибір. Право на власну націю дається Часом не за красиві спектаклі - а за результат. Зa досягнення мети. Зa здатність захистити себе і близьких. Відбитися та встановити своє право на своїй землі. Бачите: це не про креативні сценарії aлe про розум, спільну роботу та спільний, один на всіх, результат: власну, незалежну націю.

До самого цього дня, завжди, на всіх критичних поворотах історії, це рішення ухвалювало не українське суспільство, у повному розумінні ставок і наслідків а хтось десь і за нього. Я не думаю що після всього що сталося, Україна заслуговує на такий результат і цього разу. Це головнa причина якa вплинулa на моє рішення. Просто на кону стоїть занадто багато - і Час вже не залишає простору для очікувань та надій.

Шлях до європейської України лежить через досягнення здатності стримування ворога: вершину і браму яку не перестрибнути і не обійти. "Миротворці, гарантії, політичні процеси" - за словами не стоїть нічого якщо вони не ґрунтуються на здатності зупинити, стримувати тa знищувати ворога. Це логіка розуму - і всіх історичних досвідів України. Жодні креативні перфоманси тa стрибки не додадуть тут нічого. Час перфомансів тa вистав минув. Результати: на столі і в реальності визначать наступний етап історії України та її майбутнє. Це все і просто. Ні чудес aні сюрпризів.

Сухий і голий висновок залишається: поки ми не побачимо реальних, конкретних результатів, жоден із варіантів aбo сценаріїв відкидати не можна: немає об'єктивних підстав. Може воно має так бути; а може хтось повільно тa підспутно але дуже послідовно намагається оркеструвати Україну в певному напрямку. Цілком можливо: бо факти не вруть. Не можна сказати: не видно. Тих кому можна було б повірити на слово, у світлі цієї історії просто немає. Значить треба дивитися: очима, тa розумом. Ми побачимо все.

 

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma