Під російським впливом фактично зруйновано українську паронімну пару слів духовний — духовий (в обох словах наголос на «о»). Духовний стосувався тільки церковно-релігійного життя, а духовий — світського: найвищих вартостей духу — філософії, культури, мистецтва, внутрішнього морального світу людини. Про це свідчить увесь пласт української літератури ХІХ ст., зокрема монографія О. Кониського «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя», де автор понад 40 разів уживає слово духовий і не більше як 10 разів — духовний:
«Така-то велика, така міцна сила рідного слова! Воно, наче горячим духом огню, розтоплює, немов віск той, навіть заскориніле серце; чистим мотилем обмиває на душі бруд антинаціональний і попсований організм духовий лагодить і гоїть, а на духові і моральні виразки впливає незримою цівкою цілющого бальзаму животворного! О велика-превелика вага і міць рідного слова!»
або:
«Помилявся Тарас, сподіваючись, що призвичаїться жити, нічого не читаючи: як без хліба, без їжі матеріяльної, так і без корму духового не можна жити людині освіченій, тим паче людині з таким великим духом, яким природа наділила нашого поета».
Слово духовний вжито лише в значенні «релігійний» у словосполуках «духовна семінарія» або:
«Сказавши се, пішов до своєї келії спасатися, а грішник взявся до роботи. Минуло скільки там літ, схимник вже й забув про свого сина духовного».
Зміст понять духовий і духовний відповідає таким самим поняттям у польській (duchowy — duchowny), англійській, французькій та італійській мовах, зокрема в німецькій geistlich — «духдвний, церковний», geistig — «духовий, нематеріяльний, ментальний». Аналізуючи творчість поета Г. Тракля, М. Гайдеґґер промовисто розмірковує над наповненням цих слів: «Але ж поет міг би, якщо він уже не має на увазі „духовне“ духівництва, те, що стосується Духа, назвати просто й чітко „духовим“ і говорити про духові сутінки, духову ніч. Чому він уникає слова „духовий“? Бо „духове“ називає протилежність матеріяльного. Ця протилежність представляє відмінність двох сфер і називає, говорячи по-платонівськоевропейському, прірву між надчуттєвим і чуттєвим». Українській мові судилося фактично втратити це розрізнення між «надчуттєвим і чуттєвим» із тієї причини, що російська мова має лише одне слово для позначення цих антонімних понять — духовньшй мир человека, духовньй отец.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma