У викладі історії використані виключно цитати зі щоденників та листів М.Куліша, І.Дніпровського, А.Любченка, а також зі спогадів Антоніни й Володимира Кулішів та В.Губенко-Маслюченко.
“Як у “Слові” подзвонив, покликав у важливій справі. А потім пили аж до другого дня (і Ковтун – Вухналь Іван був, по горілку й кислу капусту бігав). Увечері пішли до Вишні. Знову пили”.
“Ранком він знову покликав до себе Олеся, Миколу Гуревича”.
“Завітайте, я прочитаю вам свій найкращий твір”.
“Коли приходив Вишня, мене посилали по пляшку й тоді вони гуторили до раня”.
“У мене інколи збиралися грати в “очко”: Хвильовий, Досвітній, Яловий, Христовий”.
“Або виїзд на Донбас бригадою: Хвильовий, Вишня, Яновський, я, ще сексот, що бігав нам по горілку”.
“Їхалося мені добре. Родичі почастували в дорогу горілки чаркою (може, було й більше - не знаю, аж сам я не просив)”. “По дорозі візник розпряг коняку і пустив її у якийсь сквер, і вона там довго сиділа під деревом у холодочку і важко дихала, а ми пішли до вітру”.
“У М.Куліша собака – Джой.
У М.Хвильового – Пом.
У мене – Дан”.
“Як почав цей Джой вставати о 3-й годині ранку, як почав, як почав... Напала на його “швидка настя”, по тому трапилося щось подібне до чумки”.
“Слісаренко вивів свого Дага на прохід і одразу все живе поховалося хто куди...”
“Навіть псів по селах не стало. А тоді вже почався голод в Україні”. “Пальма годується блювотами випадкових, але досить численних п’яних”.
“І ось це запрошення на чай...”
“... Неодмінно, неодмінно прийду”.
“Приходжу. Він уже сидить, щось ніби читаючи у себе в кабінеті. А потім мені каже:
– Вночі був Блакитний.
– Як? Що ви?
–Так, так, Аркаша. Ось з-поза шафи вийшов і каже: Ну, що ж далі буде?”
“Хай покажеться т. Хвильовий”.
“Зараз я вам покажу, як треба романи писати!”
“За хвилину товариші почули постріл. Так ніби впала якась дерев’яна полиця. Всі поспішили до кабінету”.
“Я скрикнула і впала непритомна”.
“Вона обхопила голову руками – завмерла”.
“Він гірко заплакав і на кладовище не захотів їхати”.
“І як той дядько, проливаючи сльози над убитим міліціонером (бандити убили), сказав: “Спіть же, мниміє герої!””.
“Лікар почав допитувати, од чого це”.
“Я цього всього не бачила”.
“Щодо мене, то я сидів увесь час у буфеті і провадив там, здається, літературні розмови з буфетчиком та його заступником”.
“Отже, як говорить Семенко... ясно”.
“Вночі був Блакитний”.
“За хвилину товариші почули постріл”.
“Всі поспішили до кабінету”.
“Звучала вірна гітара, він наспівував улюблені мелодії”.
“Кров дзюркотіла зі скроні”.
“Хвильовий п’яний бився головою об стіну – з відчаю. А от ще головою об стіну, де висіла мапа географічна півкуль – топитися в океані хотів”.
“Лікар почав допитувати, од чого це”.
“Парував чай, гості частувалися”.
“Він неспокійно спав. А коли запалювався – бив кулаком по столі, скакував, бігав і перекричати його було неможливо”.
“Старенька, ти взяла в мене нагани?”
“А може, обіллю гасом квартиру і згорю тобі на радість, а діткам на втіху”. “Зараз піду до Пратеру і утоплюся у юрбі. Але тепер мене ніхто вже не спитає: чому зійшлись кінці моїх нервових брів”.
“Спинила друга пляшка, що її підставила моя дружинонька, коли побачила, що я, чого доброго, справді можу зірватись...”
“Про неї я якось сказав Хвильовому:
– Non te peto, piscem peto – guid me fugis, Galle?
– Що це значить, Аркаша?
– От тобі й на! А ще й “Камо грядеши” написали – і не знаєте. Пояснив. Хвильовий лукавенько засміявся, смикнув себе за ніс, сіпнув плечем”.
“Лікар почав допитувати, од чого це”.
“За хвилину товариші почули постріл”.
“І все таки не йметься віри, що він помер”.
“Хвильовий п’яний бився головою об стіну – з відчаю”.
“Кров дзюркотіла зі скроні”.
“Хай покажеться т. Хвильовий”.
“Треба було змінити сорочку, забруднену кров’ю, а другої в нього не знайшлося. Швидко випрали цю саму”.
“Чи виступе Микола Хвильовий?”
“Куліш повісив на стіні портрет нашого друга, і сидячи на канапі, жестикулює до нього:
– Григорович...”
“Хай покажеться т. Хвильовий”.
“Давайте вивчимо Павла Григоровича матюкатись і крізь зуби цвіркати слиною. А тоді покажемо всім”.
“Хай покажеться т. Хвильовий”.
“Микола підвівся, вийшов на балькон. На нижчому поверсі у себе на бальконі стояв Грицько Епік. Вони перекинулися кількома словами”.
“ – Здоров, Чернов!
– Здоров, Йогансен! – хоч Чернову було видно, що то не він”.
“Епік нагадав Хвильовому про якесь засідання чи щось таке, на якому вони обов’язково мусили бути, Микола відповів згодою”.
(“Любив їсти насіння, любив пиво з раками”. “Сказав увечорі, у дворі «Слова», коли п’яні ми вийшли (біля кочегарки, де купа вугілля)”.
“І деклямуючи вірша, зайшов до їдальні, пройшов у кабінет”.
“Шумлять і сурми і антени,
панелі радісно шумлять,
Скажи, німецький Йогансене,
чи будеш ти й надалі блядь?”
“Справді виходить якийсь азіятський ренесанс, бо й татари ще колишні так не лаялися, як лаються наші хлопці”.
“П.Тичина лайнувся по-матірному на засіданні Вапліте”.
“Т.Любченко! Ви шо нибудь прочитайте ни з журнала а з своєї голови та то все читаєте по книжка...”
“За хвилину товариші почули постріл”.
“P.S. Вово! Доглянь рушницю!”
“Коли вбігли до кабінету, Микола ще тріпав головою...”
“Лікар почав допитувати, од чого це”.
“Чому не приїхав тов. Сосюра і де він зараз є?”
“Із літературної братії в Харкові зараз – нікого, за винятком Любченка”.
“Що це значить, Аркаша?”
“Хвильовий любив Сосюру, не любив Тичину”.
“Не раз виходив Володя з підбитим оком...”
“Пив Семенко здорово, йому допомагали пити приятелі”.
“Частенько Дніпровський напивався до того, що падав і його доводилось виносити”.
“Сиди біля нього в темній холодній кімнаті та ковиряйся”. “Копаюсь і я в собі – чи пролетарський, чи не пролетарський я елемент”.
“Микола розумів, у чому річ, і одразу ж виймав пляшку з настоянкою на помаранчевих шкірках”.
“Лікар почав допитувати, од чого це”.
“А я тут дістав для горілки – “калгану” та “звіробою”. Харашо?”
“Віриш – я тільки божевільно всміхаюсь і кажу: харашо, харашо... прийду, буду, напишу, прочитаю”.
“А ригати ми виведемо тебе на кришу того будинку, де живе Хвильовий”.
“Аби була хата, повітря й тютюн”. “Усе це в’яже мене до Харкова”. “Бо тут сидять люди, для яких українська література все одно, що стаканчик насіння у неділю”.
“Я вже встиг так занудьгувати за Харковом, що мені й вночі сниться ніби я по Сумській ходжу. От іще де сірозелена нудьга, так оце на цьому хутірці, що Києвом зветься”.
“Ранок. Уже десятий день”.
“І тоді на ранок дивись – опохміляючись солоним огірком, і напишу на користь роботящому людові”.
“Хай живе комунізм.
Хай живе соціялістичне будівництво.
Хай живе комуністична партія”.
“А ще краще так. Ми купимо літр (з цього обов’язково почнемо). Після цього візьмемося за той літр...”
“От тільки язичник я - горілки хочеться, малоросійської ковбаси, поспівати або поплавати хочеться”.
“Хотілося б мені написати все повно і прямо, нотуючи все, чим живе наш безсмертний будинок “Слово”. Хотілося би, щоб ясно, наче живі, виступили з моїх сторінок мої найкращі сучасники, друзі і приятелі. Невже пропаде на вічні віки таке ґрандіозне багатство?”
“Тов. письменники, мене цікавить питання, опрічь літературної діяльності і чим ви ще займаєтесь. Де працюєте”.
“Работаю я много, до одури. Правда – худ, но почти не пью”.
“Товариши песменикі отповідайте де ви зараз провадите своє житья, в якому мисті”.
“Бандити ми і отамани. І не прийде після нас нащадок прекрасний, і ляжемо ми трупом безславним і загородимо двері в Европу”.
“Які вбогі вони були – може сказати далекий нащадок, і в таку неповторну епоху!..
Нащадок буде неправий”.
“Письменницька братія сновигає з важкими від втоми очима. Настрій, звичайно, поганий, кислий”.
“Причини: хворий, мабуть, весь час голова така, немов у неї налита олива з помиями”.
“Ранок. Уже десятий день”.
“Пора пивка випити та колишні молоді літа іспом’янути”.
“Я як згадаю, як ми це недавно ходили од однієї пивної до другої і так через весь Харків, то мені одразу робиться добре”.
“Випити чарчину. Й гомоніти, гомоніти...”
“Оце нещодавно пішов у лісопарк, сів там, а тоді приліг (їй же богу, не пив!!!) і заснув. Лікар почав допитувати, од чого це. Ну тут мені повезло: бо не спитав, чи не випивав я часом горілки чарочку”.
“А взагалі – життя цікава річ.
На сходах брудно.
Я замів середню кімнату.
Всі жінки постриглися.
Гуревич відпустку проведе в дворі, у бур’яні”.
“П.Тичина лайнувся по-матірному на засіданні Вапліте”.
“І мені не соромно? – ви питаєте. Як би вам сказати”.
“Простіше, ясніше даваймо, га?”
“Отже, як говорить Семенко... ясно”.
“Одного разу випивка ваплітовцев технічно організована Гарбузом”.
“Двічі засідання “Вапліте” за парком у кущах”.
“Виступи у Лохвиці: Хвильовий, Вишня, Ірчан, я. Галушко. Багато тоді в готелі, де жили всі в одній кімнаті, пили горілки”.
“Приїзд Рильського після поеми “Крізь бурю й сніг” і гостювання у Хвильового з випивкою”.
“І од спогадів стане тобі тепло-тепло, як колись од «стопки» пшеничної горілки”.
“За хвилину товариші почули постріл”.
“Вово! Доглянь рушницю”.
“На другий день Хвильовий приніс мені свої “Твори” з написом: “Мойому юному другові, Вові Кулішеві.” Я довго дивився на кучерявий підпис і був дуже гордий”.
“P.S. Рушницю гляди!”
Фото: Kirik-art
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma