«...слід побачити за спонтанністю цілей
логіку історичного процесу.»
Кант
На цей невеликий пост сподвигло інтерв’ю з директором одного із київських музеїв. Журналісти-телевізійники відчайдушно намагалися витягнути з нещасного директора відповідь на просте питання: його особиста позиція що-до заміни герба на щиті Батьківщини-матері. А відповідь директора історичного музею на просте питання журналістів складалася із довжелезного монолога ні про що. Потік порожніх слів…
Дивлячись на муки нещасного історика, пригадав ще один епізод в іншому історичному музеї – на Хортиці.
Невеликий натовп екскурсантів з цікавістю розглядав різноманітні речі козацького побуту, які були розставлені в козацькому так званому курені. Чому у «так званому»? А тому, що стіни цього «куреня» були складені із …дерева-кругляка. Строго за технологією з російської глибинки, в якій деревина була дуже поширеним будівельним матеріалом. Автори проекту навіть не переймалися питанням, що у випаленому сонцем українському причорноморському степу деревина у всі часи була на вагу золота.
Знову зверну увагу читача, що технологія будівництва із дерева-кругляка не була властивою для України. Навіть для Полісся. В Україні завжди і скрізь, де дозволяла наявність такого будівельного матеріалу, як деревина, будинки ставили із дбайливо оброблених дерев’яних прямокутних брусів. Але то таке.
…І ось один із цікавих екскурсантів поставив гіду-історику козацького музею дуже просте питання: «А чим козаки конопатили щілини у стінах з кругляка?». Гід-історик лиш знизав плечима: «Ну як чим, звичайно, що мохом». І пішов далі розповідати про побут козаків-низовиків. Цікаві екскурсанти лиш мовчки переглянулися, бо вони ніяк не могли втямити, де саме росте мох у випаленому сонцем степу…
Як там у криміналістів: незнання законів не позбавляє від відповідальності. В глобальній політиці незнання законів історичного розвитку сучасної цивілізації також не позбавляє від відповідальності. А ось навіть невеликі епізоди з історії життя того чи іншого народу могли б запобігти розвитку глобальних кривавих процесів. Таких, як війна Росії проти України, яка розгорілася 24.02.22.
В основі російської пропаганди, яка мала на меті мотивувати російську армію на криваве побоїще, була теза про «українців-фашистів» та «українців-нацистів». Теза здобрювалася підтасовуванням історичних фактів, або й взагалі вигаданими нісенітницями. І росіяни повірили у ці нісенітниці.
Чому?
На це питання дав вичерпну відповідь директор одного з київських історичних музеїв своїм довжелезним монологом ні про що.
Звідси, українські політики не мали простих для сприйняття, але вагомих аргументів для диспуту з російським політикумом в питанні «фашисти-нацисти». Українська пропаганда не могла знайти жодного простого для сприйняття пересічним росіянином аргументу з життя недалекого минулого України. Все, що видавалося в ефір мало чисто ідеологічне навантаження, а воно й сприймалося відповідно.
Хоча ще тридцять років тому були живими свідки історичних епізодів подій, які могли б заставити зупинитись і подумати хоча б адекватних росіян.
Колківська республіка… Хто і що чув про знамениту свого часу Колківську республіку на вируючій Волині? …Цей невеликий епізод другої світової війни ніяк не вписувався в ідеологічну програму деяких націоналістичних партій, тому ним просто ігнорували.
Але ж Колківська республіка була чи не найяскравішим епізодом боротьби УПА проти гітлерівців…
Знову ж таки яскравий епізод з історії Волинського УПА. У 1946 році в селі Рудники зі сходом сонця з лісу вийшли повстанці і зібралися на майдані біля церкви. Стали на коліна. Помолилися. Попрощалися із рідним краєм і пішли в Баварію. Аби зупинити мордування і кровопролиття беззахисного цивільного населення, чим успішно займалися енкаведисти.
Про що свідчать ці два невеликі епізоди нещодавньої історії України? Підкріплені та аргументовані відповідними документами, ці епізоди могли б стати надійним щитом проти російської пропаганди. Але не стали. Чому? А це питання вже до політиків.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma