Enigma Enigma

Dario

2019-09-22 15:37:11 eye-2 473   — comment 1

Історія вчить

Ми стоїмо на порозі змін в українсько-польських відносинах. Для когось це буде проривом, для когось – нормалізацією, а для когось – зрадою. Очевидно, що домовленості щодо ексгумації на території України та щодо місць пам’яті на території Польщі є лише вершиною айсберга, політизованими больовими точками, на які вигідно натискати в потрібний момент окремим політикам і цілим урядам. Про це написано чимало текстів, тому зараз не слід акцентувати увагу на окремому аспекті. Часто можна натрапити на міркування, що Польща є «адвокатом України в ЄС» не просто так, а тому що має для цього цілком прагматичні причини. І далі, у зв’язку із цим, проводяться паралелі між Польщею та Росією, які, зрештою, виводять нас на «улюблену» позицію жертви поміж Москвою і Варшавою. А для повноти картини можна ще додати Угорщину і Румунію. Звідси «рукою подати» до твердження, що між росіянами і поляками немає жодної відмінності, «на грані двох світів» і тому подібне. І ось тут потрібно зупинитися і подумати, чи справді між поляками і росіянами, точніше між їхнім ставленням до українців, немає розбіжності. Нехай політику Варшави щодо російських газопроводів ще можна «порахувати», відсутність запрошення для представників РФ на відзначення роковин початку Другої світової війни пояснити «великою політикою». Але як заперечити адекватність місцевої влади Гдині і Гданська, як пояснити «меркантильністю» запровадження української мови в міському транспорті? Навіть якщо це вигідно (що далеко не факт), це мало б бути вигідно і в Росії, де так само немало українців «піднімають економіку». А збір коштів для родин українців, котрі загинули на заробітках? Хтось чув про щось подібне в Росії? Як не як, а «братушкі», «один народ», і глухо як в танку. Натомість мережа і ЗМІ переповнені дискусіями польських націоналістів із націоналістами українськими, дискусіями про минуле тих таки націоналістів. Мало того, що наш історичний канон про «боротьбу на грані двох світів» ставить під сумнів саму доцільність руху в Європу, так ми ще й намагаємося ототожнити політику певного спрямування з життям цілої нації. Таке вже було за совка, коли прикарпатські «протокомуністи» раннього Середньовіччя марили возз’єднанням з «Великою Руссю», воно не працює. Це інформаційно-ідеологічне тло, без сумніву, формує подальшу медійну політику. Більшість повідомлень «з-за кордону» – це новини про конфлікти на національному ґрунті, про побиття і вбивства, про виняткову роль українців в економічному зростанні і про несправедливе до них ставлення. Після чого обов’язково з’являються коментарі від «щирих патріотів» в стилі «а я ж казав, а Донцов про це давно говорив…».

Сучасний стан українсько-польських стосунків не можна назвати найкращим. Хоча Польща і розуміє, що без незалежної України вона стоїть перед загрозою втрати власної державності, та все ж у польському суспільстві міцнішають праві та праворадикальні сили. . Колись таке вже було, але історія вчить, що вона нічого не вчить.

Коли в XVII столітті права українців, які себе тоді іменували русинами, в Речі Посполитій почали утіснятися, вибухнула велика війна під проводом Богдана Хмельницького. Польща втратила велику територію, а через якихось сто років – і власну державу.

Коли в ХІХ столітті поляки тричі піднімали свої національно-визвольні повстання (1812-1814 в час Наполеонівських воєн, 1830-1831 – Листопадове повстання, 1863-1864 – Січневе повстання), то нехтування інтересами українців нівелювали всі зусилля поляків вибороти власну державу.

Коли в 1918 році поляки все-таки відновили незалежність, то знову ж стали на старі граблі, і українців почали притіняти. Результатом стало посилення націоналістичного руху, діяльність УВО, а далі ОУН, виникнення УПА.

І коли 17 вересня 1939 року, рівно 80 років тому, два вороги (нацистська Німеччина та комуністичний СРСР) поділили Польщу, то українці не стали партнером поляків, бо пам’ятали старі кривди. А потім були і Волинська різанина, і акції у відповідь Армії Крайової, і провокації енкаведистів та німців, і спалені храми, і багато інших сумних та страшних сторінок українсько-польських стосунків.

Незважаючи на те, що пройшло так багато часу, комусь дуже вигідно ворушити старе, роздряпувати шрами, де колись були рани, привертати увагу до того, що для сьогодення не має аж такого великого значення. І тому в їх уявленні діалог між деякими українськими та польськими офіційними особами виглядає приблизно таким чином:

- Ви нам червенські міста забрали.

- А ви віру православну нищили.

- А ви з Москвою злигалися і Річ Посполиту погубили.

- Через вас Хмельницький підняв повстання, якби ви добре до нас ставилися, то не мусіли б ми шукати підтримки в москалів.

- Визнайте, що ви здійснили геноцид поляків і вчинили Волинську різанину.

- Ні, це ви перше визнайте, що політика пацифікації була неправильною, і це ви перші почали.

- Ні, це ви перші, ми просто захищали інтереси державиі.

- А ми хотіли її здобути, а ви нам в цьому перешкоджали.

І так можна сперечатися, дискутувати, згадувати старі гріхи один одного до безкінечності. Але чи варто? Що то дасть? Кому від того буде легше?

Сьогодні, 17 вересня, для Польщі трагічна дата в її історії – віроломний удар у спину від совітів. 17.09.1939 радянські війська окупували тодішню східну Польщу, західноукраїнські та західнобілоруські землі. Два вороги домовилися і почали гнобити два народи. А гнобити їх було тим легше, чим сильніше ці два уярмлені народи між собою ворогували.

Теперішнє нагнітання обстановки, формування негативного образу українця в Польщі і поляка в Україні – це так само справа ворожих рук і ворожих агентів. Москва боїться сильної Польщі та сильної України, їй на руку ультрарадикальні висловлювання та різні скандали з мінуванням посольств чи консульств, нищенням пам’ятників, гострих слів окремих політиків.

Невже цього не розуміють ті, хто несвідомо підіграє справжньому ворогу?

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma