Ця історія починається від тих стародавніх часів, коли первосвященики приносили в жертву Богу козла заради зцілення всього народу.
Натомість у наші часи, як уточнюють у книжці Ізабель Вілкерсон "Каста. Витоки наших невдоволень" (К.: Лабораторія) концепція цапа-відбувайла видозмінилася від простого носія нещасть до людини чи групи людей, яких звинувачують у принесенні нещастя. Мовляв, «це дає змогу полегшити становище інших, звільнити тих, хто шукає козлів відпущення, від власної відповідальності, й зміцнити їхнє відчуття влади й праведності».
Звісно, сьогодні, коли наше суспільство побудоване на кастовій системі (кожен займає у ній своє місце), у людини є право вибору та можливість стати тим, ким вона захоче, але, як бачимо, так було далеко не завжди. З давніх-давен люди були розділені на класи. Це тривало тисячоліттями. Ба більше, навіть сьогодні у багатьох країнах чітко простежується штучне розмежування між бідними та багатими, могутніми та безвладними, а що уже й говорити про бідні країни? Так само, окрім раси, класів та інших чинників розділу суспільства у світі існує могутня і при цьому невидима кастова система, яка впливає не лише на поведінку та долю звичайних людей, а й на цілі нації.
"Досліджувати касти — все одно, що роздивлятися рентгенівський знімок країни проти світла, - зауважує авторка. - Кастова система — це штучна конструкція, закріплена й вбудована ієрархія людської цінності, яка встановлює уявну вищість однієї групи у порівнянні з гаданою нижчістю інших груп на основі походження й часто незмінних рис". Та насправді надія на вихід із цієї ситуації є. Зокрема у своїй книжці авторка - американська журналістка і лауреатка Пулітцерівської премії - пропонує власні шляхи розв’язання глобальної проблеми несправедливості та розмежування людей. Наприклад, описує маловідому усім кастову систему Америки, Індії та нацистської Німеччини та проводить паралелі між ними, розкриваючи усю правду про штучно створену та вигідну лише для окремих груп населення ієрархію суспільства.
Наприклад, у скандальному випадку з афроамериканцем, який загинув унаслідок вибуху бомби, підкладеної маніяком у нього на ганку, і звинуваченому поліцією в тому, що це він сам себе підірвав лише тому, що був афроамериканцем. "Цапів-відбувайлів на кшталт чоловіка, який першим загинув в Остіні, за замовчуванням сприймають як витратний матеріал, - нагадує авторка. - Люди можуть не звертати уваги на нещастя тих, кого вважають нижчими, сприймаючи їхні біди як те, що ніяк не впливає на власне життя, вважаючи все, що відбувається з чорношкірими, лише їхньою, а не загальнолюдською проблемою, й мимоволі наражаючи на небезпеку всіх".
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma