Ця моя стаття була колись надрукована в газеті "Вечерний Луганск" і загальний тираж газети (не враховуючи пиратський наклад) сягав щось за 15 тисяч. При накладі в 10 000. Судіть самі, що тоді можна було друкувати в Луганську.
Мене читали ті ж самі інородчеські холуї комуністи та різні "русскоблоківці". А ще більше читали мислячі люди. І коли мені довелося піти з газети, то разом зі мною пішли майже 5 000 підписників. Стаття актуальна і сьогодні, бо публіка майже не змінилася. По всій Україні, не зважаючи на військові втрати та на біженців, доволі велика частина з яких (головним чином - з Донбасу та Криму) здриснулм таки на історичну батьківщину ("вєлікую расію"), каби їм ані дна там , ані покришки. Головне, щоби ми не забули про небезпеку колаборантів та інших холуїв і поставилися би до них відповідно, а не так, як після 2014 року. Аішати треба, а їх відпускали. Не буде вішати держава - будемо вішати ми. А також будемо вішати разом з ними і тих суддів, що відпускають ворогів безкарними. ОМ!
КАЦАПСЬКИЙ ЧИННИК ТА ІНОРОДЧЕСЬКІ ХОЛУЇ
тих пір, як Москва, яка досі є у всьому цивілізованому світі символом дикості та непередбачуваності, оголосила себе «Третім Римом», не маючи на те ніяких підстав, вона стала затято розширювати свої кордони, принагідно асимілюючи всілякі інородницькі народи. Якщо врахувати незаперечний факт неслов'янського походження москалів, що походять від хрещених татар і мордовських племен, крові яких давним – давно розчинилися ті нікчемні краплі крові слов'ян та русів, що колись колонізували багаті на хутрового звіра лісові краї, то інородцями москалі називають тих, хто мав щастя не належати до штучного суперетносу, нахабно привласнив собі самоназву «русскіх» людей. Втім, тут москалям можна зробити знижку, адже прикметник, яким він себе назвали, означає тільки те, що москалі колись були рабами (навіть, якщо не рабами, то тягловим бидлом) русів – народу не тільки не угро – фінського (тобто не має ніяких кровних зв'язків із московськими «російськими»), але навіть і не слов'янською. Про походження русів написано чимало книг та наукових праць, проте москалі завзято дотримуються версії про скандинавське походження русів, причому ігноруючи знову – таки незаперечний факт те, що Новгорода Великого на даний момент т.зв. «Приходу варягів на Русь» за часів Рюрика ще просто не існувало. Були Новгород Чернігівський та Новгород Скіфський. Під Новгородом Чернігівським і досі є Білозерськ - місто, яке і було вотчиною руса Рюрика. Не дарма ж чернігівські Рюриковичі вважалися старшою гілкою колись правлячої династії. Нагадаю, що останнім прямим нащадком літописного (а, може – й міфічного)Рюрика, який займає московський трон великого хана московського (саме так іменували московських царів у дипломатичній пошті московські переписувачі до того часу, як славитися спадкоємцями Орди стало незручно на європейській політичній арені) був Іван Васильович «Грозний». Син його, Федір, правив зовсім небагато, тому його можна не враховувати. Потім сталося кілька рокіровок і царем Московії став Михайло Романов, обраний старшим боярством на трон за дуже поступливу і смиренну вдачу. Натомість син його, Олексій Михайлович, незважаючи на прізвисько «Тишайший», виявив себе тираном та деспотом. Згадаймо хоча б, як із особливою веселістю пригнічувалося повстання Степана Разіна (за московськими мірками – інородця, адже донське козацтво тоді ще не входило до складу Московії). Потім ще кілька рокіровок, і на троні тепер уже не зачуханої Московії, а «Російської імперії» (що залишилася такою ж зачуханою під позолоченою обгорткою зовнішньої європейськості нечисленною правлячою аристократії) затверджується гілка Шлезвіг - Гольштейнської династії, яка припинилася в 1918 році. Тоді всі представники родини Романових, які мали право на престолонаслідування, були по-звірячому вбиті більшовицькими бандитами в Єкатеринбурзі. Інші Романови, в силу імперських законів про успадкування трону, втратили право претендувати на титул імператора через нерівні шлюби і деяким іншим причинам. Грубо кажучи, родина Романових після воцаріння Катерини II стала по відношенню до основного населення інородницької країни за своєю суттю. Хоча черні до цього не було – цар був живим символом держави, весь час що розширює свої кордони і вимагала дедалі більше солдатів. Саме за Олексія Михайловича «Тишайшого», який вирішив присусідитися до слави Русо – Київської імперії відмовившись від титулу ХАН Московії, але залишивши титул ЦАР (так титулували інородницьких владик, здебільшого мусульманських – царство Казанське, царство Астраханське, царство Касимівське ...), як найбільш звичне для вуха своїх угро - фінських підданих (які внаслідок асиміляції з тюрками перетворилися на угро – тюрків), повністю переписали офіційну історію, спорядивши фальшивку під назвою «Лицовий звід», знищувати архівні документи, де виклад подій відрізнявся від офіційної московської версії. Саме тоді татари стали «злими бусурменами», саме тоді з'явилася казка про «татаро – монгольське ярмо», якому всі московські князьки відстібали відсотки. При цьому чомусь забувають сказати про те, що політика ярма, як не дивно, була спрямована на посилення Володимиро – Суздальське угруповання, а саме нащадків Всеволода Велике Гніздо (предок якого, через непорозуміння прозваний «Боголюбським», свого часу так пограбував Київ, що той ще довго не міг відновитися в колишніх межах). Тепер мова піде про холуїв. - Ассимілюючи населення захоплених земель, москалі насамперед намагалися насадити серед них те, що вони називали «православ'ям», а де православ'я було ще тоді, коли пращури московських бояр збирали в мордовських лісах їстівне коріння та молюсків на берегах мордовських боліт, то там православ'я перекроювалося на московський лад. Так було на Дону, так було на корінних землях Русі. Серед населення завжди знаходилися колабораціоністи, які з радістю пристають на службу до будь-якого загарбника, і які асимілювалися з особливою старанністю, стаючи більшими москалями, ніж самі москалі. З цим явищем ми зараз маємо справу у нашій країні, що нарешті відірвала від себе московську п'явку, що висмоктувала все саме найкраще, що було в Україні (якщо бути точним – то в Русі). Ці холуї зараз борються за «возз'єднання трьох братніх народів», відводячи москалям роль старшого брата (хоча хрещені татари та мордва, які називають себе «російськими» чи «росіянами», ні з крові, ні з менталітету братами українцям та білорусам не є). Ретельність, з якою кацапські холуї вислужуються перед московськими ханами, дивно. Холуї готові на все, вони навіть готові свій народ записати в якесь «служивий стан», що походить від утікачів московських холопів, як то роблять панове з Луганського клубу військово-історичної реконструкції «Дон». Іноді, щоправда, промовляються, допускаючи словосполучення на кшталт «козачий народ». Але, як відомо, ще жоден стан народом не став, навіть у Японії круто стоять самураї не перетворилися за тисячу років на окремий народ. Зате у москалів, після захоплення донських земель, козаки з народу перетворилися на «служивий стан», якому відводилася особлива роль – проливати свою кров і гинути за чужого їм як у крові, і з історії московського царя. Причому – за свій, козачий рахунок – на відміну від москальських рекрутів, що йде, у військо козак був зобов'язаний спорядитись за свої гроші - починаючи від чобіт і закінчуючи конем. Гвинтівку, так тому і бути, давала держава. Коли в Російській Федерації на початку 90-х років посилилися відцентрові настрої, серед козацтва почало порушуватися питання про надання землям Всевеликого Війська Донського автономії, оскільки Дон на початку ХХ століття довів, що може існувати окремо від Москви – тоді захопленої більшовиками. Нажаль, внутрішні розбрати у Військовому Колі, спровоковані московськими холуями того періоду і байдуже ставлення т.зв. «Добровольчої армії» до самовизначення козацтва («добровольці» довгий час паразитували за рахунок Всевеликого Війська Донського призвели до падіння Донської республіки. Нинішніми холуями рух автономістів був задушений, а перелякані правителі Москви видали указ про козачий реєстр, що дало змогу козакам хоч якось, але почати облаштовувати на своїх споконвічних землях традиційну форму місцевого самоврядування. Кацапські ж холуї в Україні організувалися у всілякі товариства та партійки – починаючи від деяких товариств українського козацтва, закінчуючи відверто промосковськими «російськими блоками» та «православними братствами». Особливо в плазуванні перед Москвою відрізняються комуністи – знають, мерзоти, що влаштовані червоними окупантами голодомори є привід для заборони КПУ, от і шестерять перед Кремлем, щоб мати підтримку з-за кордону на той випадок, коли їх дупу припече. Звідси висновок: Московські холуї, до яких би організаціям, партіям та товариствам вони не належали – є п'ята колона держави, яка претендує на нашу територію. Тільки нещадна боротьба з проявами московського холуйства та позбавлення холуїв громадянства України з наступною добровільно – примусовою депортацією їх на історичну батьківщину (або в країну, яку вони люблять більше за свою історичну батьківщину) може покінчити з непотрібними дискусіями на тему «возз'єднання» з нашими історичними ворогами, які не приховують, до речі, своїх справжніх цілей. Простих, як три копійки – хопити на правах «старшого брата» наші промислові та земельні ресурси. Більшість холуїв при цьому, звичайно, до корита не допустять. Тільки холуї про це не думають – нема часу, перед Москвою вислужуючись, та й немає чим - погляньте тільки на їх не спотворені інтелектом, чисті обличчя дебілів. Дякую за увагу.Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma