Нещодавні повідомлення про поразку противників компонентів української системи "Патріот" обговорювалися в медійному просторі. Зараз не йтиметься про те, що сталося за фактом. Потрібно абсолютно відповідально визнати що у війні, в діях такого характеру не всі події та факти повинні ставати негайним предметом публічної уваги, з багатьох, багатьох причин.
Війна це не театр. Якби Другу світову війну розігрували на сцені перед публікою з попкорном, результат міг би бути іншим.
Але все не так просто, звісно. Україна як усі пострадянські суспільства страждає від нестачі прозорості в критичних питаннях, коли реальна ситуація ховається від суспільства та прикрашається поки не досягає критичного характеру. І кожна така ситуація і питання у цій війні може призвести до катастрофи.
У цьому випадку ми можемо мати свого роду лицарів, крусайдерів правди незважаючи ні на що й наперекір усьому. Чи виходить у сумі, за великою та повною сумою, користь для перемоги це велике, серйозне питання.
У підсумку ми маємо два недосконалих, потенційно ризикованих підходи: залишити всю чутливу інформацію на розсуд влади і відкрити ризик несподіваних сюрпризів. Або різати правду, або те, що їй видається, незалежно від можливих наслідків. І це означає, що до максимально ефективного рішення ми не набираємо і не дотягуємо. А в умовах цієї війни це може означати тільки одне: фору ворогові.
Чи може блогер мати всю повноту інформації про критичний об'єкт, ситуацію, план про який не повідомлялося публічно? Може, через кілька каналів. Але кому ми знаємо що вони знають? Можливості це знати, перевірити за фактом у нас немає. І це може означати що інформація на підставі якої ми приймаємо рішення, навіть ключові, може визначатися вибором а також почуттями, емоціями агендами та поглядами однієї фізичної особи – над якими ми не маємо ні контролю, ні можливості незалежної перевірки. Це вже покращення ситуації з монополією на офіційну інформацію? Не впевнений.
Офіційний туман або гучні звинувачення, які неможливо перевірити? Як вийти з цього кола, можливо?
З огляду на те, що в Україні особи часто з'їжджають, починають глючити чому це справді загадка для мене, я пропоную вже відомий широко застосовуваний підхід у таких випадках: відповідальна колегіальність. Набирається колектив, команда фахівців які мають авторитет у питанні, та користуються довірою суспільства. Він не є обмеженим формальностями. Кожен хто має ці якості плюс показав приклади відповідальності може увійти до нього. Він служить як незалежний арбітр між питанням чи подією, офіційним фасадом влади та суспільством коли воно не може повністю, на всі 100% довіряти їй.
У прикладі випадку в цій статті, громадянська рада-арбітр має вирішити: чи в інтересах суспільства; та перемоги озвучувати всю або частину інформації. Це зовсім не означає, що вона має отримати повний доступ. Знати все; або оцінити наслідки це все ж різні питання.
Рада професіоналів може вирішити що це буде в інтересах суспільства знати, негайно, що сталося. У цьому випадку, навіть якщо влада не розкриває всіх деталей може тривати громадянське розслідування.
Або ж він може вирішити що у даній ситуації публікація такої інформації не буде в інтересах суспільства та перемоги - навіть, увага, за відсутності детальної і точної інформації про те що сталося. У цьому випадку може пройти заява на кшталт "повідомлення не підтверджено". Для мене, принаймні, це краще за "no comments" від влади, з огляду на всі попередні контрольовані ситуації; або гадати наскільки відповідають реальності гучні одкровення та викриття.
Я не можу повністю і беззастережно довіряти особі, будь-якій особі: у цій стратегії було занадто багато помилок та несподіванок. Але якщо група компетентних фахівців, обміркувавши та обговоривши проблему, прийде до певного рішення я з задоволенням прийму їхнє рішення навіть якщо воно не дасть мені всього того, чого я бажаю одразу.
Громадянська незалежність, знання, компетентність та відповідальність - ось що дало б мені цю впевненість. Не обличчя, та й взагалі будь-яке обличчя.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma