Газети сповіщали, що на Дурново, товариша міністра внутрішніх справ і найбільш жорстокого реакціонера-чорносотенця в імперському уряді, революціонери з різних заборонених партій улаштували справжнє полювання, обклавши його як вовка, і раз у раз робили спроби застрелити або підірвати, чи навіть заколоти, але все даремно.
Худий, жилавий, із сивим бобриком на голові, пишними вусами та манерами англійського джентльмена, Петро Миколайович був не тільки людиною розумною, хитрою, битою життям і надзвичайно цинічною, але ще й мав майже звірине чуття небезпеки та неабиякі зв’язки серед петербурзького бомонду.
Це допомогло йому колись пережити ганебний крах кар’єри, яка так блискуче починалася. Ще в досить молодому віці він, не поділивши з бразильським послом коханку, чарівну Барбару з Царства Польського, шукав любовні листи в посольській квартирі та випадково розкрив дипломатичну пошту, чим спричинив до гучного міжнародного скандалу. А ще від ревнощів натовк, пардон, пику шляхетній полюбовниці, неначе простий мужик, який налигався горілки та ганяє жінку навколо хати за те, що колись усміхнулася сусіду.
За таке неподобство попередній цар вигнав Дурново з посади шефа департаменту поліції, наймолодшого в російській історії, зі словами: “Заберіть цю свиню в сенат”. І ще довго злі язики жартували, що коли в першому Римі Калігула провів у сенат улюбленого коня, шляхетного Інцитата, то у третьому Римі сенат — це місце для улюблених царських підсвинків або таких свинтусів, як Хитрово та Дурново.
Петро Миколайович пережив і того невдячного царя, і ще двох міністрів внутрішніх справ, за яких був товаришем і “сірим кардиналом”, і багато злих язиків. А втім останнім часом чуття підказувало, що загибель величезної держави йому пережити не вдасться, тим-то довелося Дурново відкласти улюблені палацові інтриги та зайнятися спасінням Російської імперії...
Справи були зовсім кепські. Кузен, бойовий генерал, приїхав із Москви і ледь не зі сльозами на очах жалівся, як йому довелося чи не плазувати перед натовпом, аби заспокоїти чернь, замість того, щоби просто розігнати нагаями кляте бидло. Начальник петербурзької поліції з острахом доповідав, що все більше поліційних чинів виявляють бунтівникам співчуття.
Товариш міністра часто бував на засіданнях у царя і сам бачив, як дурять самодержця деякі впливові вельможі, а той їх слухає, мов дурне ягнятко вовків. Треба було з цим щось робити, адже Дурново, досвідчений палацовий інтриган, добре розумів, звідки, куди і проти кого вітер дме, навіть підтримував у чомусь ці віяння, але нараз остаточно зрозумів, що з царатом загине й улюблена імперія.
Дурново досить легко вдалося вмовити “таємний синедріон” із найвпливовіших людей імперії, що роздумували, чи не час почати владарювати самим, без царя, вислухати його. Він вважав, що треба починати діяти негайно, адже так можна і без імперії залишитися. Через Побєдоносцева товариш очільника найважливішого для імперії міністерства передав секретного листа.
“...Занадто широкий розмах фантазії виконавців, який не мав під собою ґрунту — з одного боку, та надмірна знервованість Японії, що помилково прийняла ці фантазії за послідовний план Росії, з іншого боку, викликали війну. Росії насправді не потрібна ні Корея, ні навіть Порт-Артур, у нас на Далекому Сході немає і довго ще не буде цінностей, які вигідно можна продавати за кордон.
Поки немає миру з Японією, насуваються безсумнівний вибух ворожнечі проти нас у Персії, імовірні хвилювання серед мусульман на Кавказі і в Туркестані. Не виключена також можливість виступу проти нас Афганістану. Нарешті, слід передбачити досить неприємні ускладнення в Польщі та Фінляндії. В останній неминуче спалахне повстання, якщо Швеція буде серед наших супротивників. Щодо Польщі, то слід очікувати, що ми не будемо в змозі під час війни утримувати її в наших руках.
Абсолютно те саме стосовно Галичини. Нам явно невигідно, в ім'я ідеї національного сентименталізму, приєднувати область, яка втратила з нами будь-який зв'язок. Адже на мізерну жменю російських за духом галичан, скільки ми отримаємо поляків, євреїв, українізованих уніатів? Так званий український або мазепинський рух зараз для нас не становить загрози, але не слід давати йому розростатися, бо він за сприятливих умов може досягти абсолютно несподіваних розмірів.
Але особливо сприятливий ґрунт для соціальних потрясінь представляє зараз Росія, де народні маси, безсумнівно, сповідують принципи несвідомого соціалізму. За нашою опозицією нема нікого, у неї немає підтримки в російському народі, що не бачить ніякої різниці між урядовим чиновником та інтелігентом. Російські селянин і робітник однаково не шукають політичних прав, їм непотрібних і незрозумілих. Темні маси не знають спраги правди. Вони хочуть ілюзій, за відсутності яких не можуть існувати.
Селянин мріє про наділення його чужою землею задарма, робітник — про передачу йому задарма всього капіталу і прибутків фабриканта, і далі цього їхні жадання не йдуть. І варто тільки кинути ці гасла населенню (що вже робиться ворогами Росії), варто тільки уряду допустити агітацію у цьому напряму, — Росія, безсумнівно, буде втягнута в анархію. Імперія загине...
Тож благаю, якнайшвидше вживіть найбільш енергійні заходи для боротьби з революцією, не зупиняйтеся ні перед чим. Усю відповідальність за жорстокість цих заходів я готовий узяти на себе”.
Через тиждень Дурново була призначена аудієнція...
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma