— Такі жертви й жахи дарма не минають. Якщо уряд негайно не візьме в свої руки контроль над думками населення, то ми всі загинемо, бо, врешті-решт, переможе російська, особливого роду, комуна, — промовляв Петро Миколайович на особливому зібранні у старовинному розкішному маєтку.
— Але ж це потребує припинення війни! — скреготливо заперечував йому сухорлявий, зі зморшкуватою шкірою дідуган — вельми велике цабе у вузьких найвищих колах. — А припинення війни сьогодні можливе лише через визнання ганебної для Російської імперії поразки від Японії.
— Так, великий майстре, деякий час після цього ми не будемо грати світової ролі, проте з цим потрібно змиритися... Головне тепер — це внутрішнє становище. Якщо ми не придушимо смуту, то можемо втратити більшість придбань, зроблених за попередні два сторіччя. А також, можливо, і всю імперію.
— То що ви пропонуєте?..
У величному будинку, який заховався в болотистому передмісті Санкт-Петербурга, принципово не користувалися електрикою. Тому, коли білого вечора холодний похмурий туман оповив старовинний парк і, здавалося, проник через вікна всередину дому, запалені слугами свічки в сивих підсвічниках зі срібла ледь-ледь освітлювали темну залу, де Дурново чекав на відповідь зібрання ложі, раз у раз нервово погладжуючи сивий жорсткий бобрик на шляхетній голові.
Декого з цієї “чортової дюжини”, що слухала його доповідь, сидячи за довгим столом у головній залі, в той час як він, товариш міністра, стояв перед ними, неначе гімназист на екзамені, Петро Миколайович знав раніше, приміром, оберпрокурора найсвятішого Синоду. Однак більшість, як не дивно, побачив уперше. Ще дуже здивувало — ніде не побачив портретів імператора, і взагалі було досить моторошно на душі в Дурново в цей сльотавий вечір, адже учасники зібрання нагадували йому мощі мерців, на яких залишилася лише висохла, зчорніла шкіра. Лише в очах цих стариганів жевріло життя полисками жадібного та злого вогню.
Нарешті Дурново знову покликали до головної зали.
— Ми розглянули ваші пропозиції, порадились і вирішили, що царат ще трохи послужить справі спасіння імперії, але з деякими обмеженнями. Проте в будь-якому випадку цей цар буде для Росії останнім з роду Романових. Після цих слів головуючий уп'явся поглядом у лице Дурново, однак у того не здригнувся жоден м’яз.
— Династія Романових остаточно виродилась і становить загрозу існуванню імперії. Для подальшої розбудови імперії — третього Риму — ми повинні знайти нового Петра, як заповідав великий хохлик Феофан Прокопович, утім не серед старої царської родини. Очевидно, що продовження існування наявного ладу залежить від можливості підтримувати країну в замороженому стані. Найменший теплий подих весни — і все завалиться. Тому вам конче необхідно передусім зайнятися найскоршим замороженням малоросійських селянських повстань, адже пролетарі не становлять загрози існуванню імперії. Ми завжди придушимо їх та їхні родини голодом.
За цими словами всі старці схвально похитали головами, Дурново теж шанобливо кивнув.
— А ось бунт селян, з яких здебільшого складаються наші війська, і які дають імперії їжу та найбільшу частину експорту, є великою загрозою. Єврейське населення, що проживає за смугою осілості, більшою частиною в Малоросії, — друга проблема, але пов’язана з тими-таки бунтами малоросів. Тому ви повинні вбити двох зайців одним пострілом. І спочатку бажано пересварити їх, поки до кінця літа буде вирішуватися питання з Японією. А потім, років за сто, ми зробимо так, що третина малоросів і євреїв вимре, третину переселимо до Сибіру та на Далекий Схід, а ще третина буде безслідно розчинена в російському населенні, як колись запорожці на Кубані. Але починати діяти треба вже зараз. Восени ви почнете отримувати всебічну допомогу від прем’єр-міністра, спочатку ним буде граф Вітте.
— Прем’єр-міністра? — не зміг приховати подиву Дурново.
— Так, восени в Росії буде конституція, зокрема з вашою допомогою, а також прем’єр-міністр. Царат буде контролювати Дума та затверджений нею уряд. А Думу будемо контролювати ми. Адже, як ми вже казали вам, Дурново, царська сім’я становить загрозу своїми безмежними дурістю й жадібністю не тільки існуванню цієї імперії, а й нашій великій справі. Тож ви повинні накопичувати сили для миттєвого придушення бунтів, коли настане час, а поки нехай усе йде, як іде.
— Але ж ситуація вже критична, ми ходимо по лезу ножа, поліція і місцева влада можуть перекинутися на бік бунту. Ба вже частково перекидаються, — не втримався від вигуку товариш міністра внутрішніх справ.
Старці з осудом подивилися на поважного пещеного чоловіка, який стояв перед ними, наче капосний учень перед директором гімназії та вчителями.
— Дурново, ви завжди вважали себе занадто розумним, однак невже досі настільки дурний, щоби думати, наче ми ретельно не оцінили та не зважили всіх чинників? — подав голос Побєдоносцев. Це був таємний, заздалегідь обумовлений між ними знак, що потрібно закінчити сперечання.
Товариш міністра внутрішніх справ покірно опустив очі й не став відповідати на це риторичне запитання.
— Вважайте, що зараз ми робимо імперії щеплення від віспи й цілком розуміємо небезпеку цього плану, але без цього вона однаково не виживе. Тому поки особливо ретельно збирайте відомості про всіх слабкодухів і зрадників із поліції, чиновників, членів уряду, не кажучи вже про ватажків бунтівників. Завзято сійте розбрат і ворожнечу серед революціонерів. Нехай есери сваряться з єврейським Бундом, меншовики й більшовики гризуться між собою та анархістами. І всі вони повинні ненавидіти мазепинців.
Поширюйте від їхнього імені всілякі фальшивки, не шкодуйте грошей — спокушайте побільше зрадників-провокаторів серед них, обіцяючи золоті гори. Запустіть єврейські погроми — це завжди відволікає народ. І нехай поліція не втручається. Тим часом страйками повинна бути паралізована мережа залізниць, але так, щоби ви завжди мали змогу швидко відновити її роботу. Це призведе до тимчасового колапсу в усій країні, тож залізниця стане тим павутинням, у якому заплутаються і цар, і бунтівники.
Царська родина повинна якнайшвидше добровільно віддати владу в наші руки, коли пересвідчиться, що сама вже не в змозі врятувати не тільки імперію, але й себе. Однак найбільше пильнуйте в ці часи за Малоросією, адже втрата її зараз дорівнює втраті всієї імперії.
Петро Миколайович лише поштиво кивнув.
— І запам’ятайте, якщо ви знову провалите завдання через якісь жіночі пустощі або власну недолугість, замість Сенату цього разу потрапите відразу в пекло...
Отримавши необхідні детальні вказівки, фактично необмежений доступ до грошей у деяких комерційних банках, паролі та надійно зашифрований список залучених до плану людей (у тому числі чиновників і військових найвищого рангу), Дурново терміново виїхав екстреним потягом до Києва. Кінцевою зупинкою планувався Харків.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma