Enigma Enigma

Олекса Доніч

2021-11-22 21:12:55 eye-2 3242   — comment 0

Хитрово Дурново, ч.3

Поїзд струснуло, за вікном спочатку повільно, а потім усе швидше побіг на захід київський вокзал. Занурений у важкі думки Дурново втомлено дивився на київське передмістя, яке мальовниче плинуло по той бік вагонної шибки…

Від Києва на небокраї залишилися лише маківки Лаври. Змахнув сльозу й подумав: “Старію, чи що?” — ніколи ж бо не мокріли очі від суздальських та володимирських храмів. Навіщо дуже розумний — а втім усе ж дурний — Прокопович, таємний єзуїт, продав у московське духовне рабство цю веселу, хоч і безладну, країну? Проте з Прокоповича, сина купця, і не могло вийти справжнього пастиря свого народу. Такі все будуть задивлятися на чуже, заздрити, маючи своє, у стократ ліпше. 

Ну то й на краще вийшло для родини Дурново, хоча й не погано було б мати можливість втекти, як колись Курбські, до насправді руської, більш вільної країни, ніж Росія. А втім ці наївні малороси, у яких перший Петро й друга Катерина геніально придумали вкрасти не тільки історію, але й мову, усе ніяк не заспокояться у своїй історичній домовині. Завжди серед бунтівників будь-якої народності знайдеться якийсь ватажок, обов’язково малорос, узяти хоча б Пугачова або цього клятого попа Гапона, що раптом зірвався з коштовного ланцюга й повів сіромах до царя вимагати якусь справедливість. Повсякчас із Малоросії, хоч як її придушуй, долинає сичання і скиглення про волю та незалежність, спогади про козаччину, про те, що це їхня Україна — справжня Русь. 

Дійсно, радше й чесніше було проголосити Російську імперію не нащадком Візантії та Русі-України, як пишуть зараз із Галіції мазепинці, але бастардом імперії великого Чингіза. Але хто б тоді були росіяни? Для азіатів однаково північні варвари, якими гидують, а велика ідея злитися з Європою в алхімічному, чаклунському союзі, примарна наче петербурзькі тумани, не мала б жодних шансів будь-коли втілитися. На Росію в цьому разі чекала повна самітність на сотні років, хоча, можливо, все ще попереду й так. 

Раптом пригадалися рядки з написаного колись у юнацтві вірша, присвяченого недоладній вітчизні:

Зі станції Нізвідки прийшли в Аби-Куди
Примарні та химерні облуди-поїзди

На переїзді Дурново побачив валку, підводи тягли воли, яких поганяли малоросіяни з довгими вусами. “Усе, хлопці, не буде вже волів, та й не буде вас. Усі підете в імперський народ, навіть духу українського не залишиться. І це буде якнайкраще для імперії, але не для вас”. Звісно, уся ця чудь, мордва, мокша —  непоганий матеріал для будування імперії, слухняний, покірний, утім без іскри божої. А ось ці хохликі не такі. Здається, замордовані, темні, забиті, уся їхня шляхта перекуплена та продала їх, наче худобу, проте вже майже три століття все ніяк не скоряться, усе тліють якісь вогники спротиву деінде, нібито на торфовищах у спекотні дні.

Навіть він, нащадок роду, який обирав Романових на царство, лише раб імперії, об якого витер ноги та й викинув, наче плюгаве кошеня, цар, врятований від замахів терористів кілька разів саме завдяки наймолодшому в історії Росії шефу поліції. А деякі з малоросів усе ще пам’ятають вільні часи, коли прадіди їхні були козаками. Уже й кісток від тих не залишилось, а дивись як воно виходить — спогади про них ще живуть.

А рід Дурново колись змінив старовинне прізвище на те, що тепер, та провів довгі століття разом із володимиро-суздальськими князями у плазуванні в ханському сараї навіть не перед ханом, а перед найницішими попихачами ханських мурз. Зате отримав багато кріпаків із покірної чуді й мокші, яких і людьми ніхто тоді  не вважав. І майже безмежні угіддя на болотах, де, щоправда, крім морошки нічого не родило. “Добра і справедлива платня скоморохам від князів”, — гірко посміхнувся сам до себе.

“Інколи здається, наче є вибір, є можливість побудувати своє життя незалежно від історії та гріхів предків, утім це омана. Ми всі приречені ходити замкненим колом, навіть коли розуміємо всю мерзенність свого шляху”, — продовжували штрикати мозок товариша міністра внутрішніх справ крамольні думки. Петро Миколайович із самого дитинства захоплювався Великобританією, мріяв бути справжнім англійським джентльменом, але довелося на всіх рівнях боротися з Англією, підтримувати палацову камарилью, яка вважала цю країну найнебезпечнішим ворогом Російської імперії. 

Усе ж таки шкода, що Малоросію, названу так подібно Малій Греції, тобто Матері-Греції, і звідки пішла вся Русь, примусили виродитися на посміховисько. Але що вже про це бідувати, особливо йому, боярському нащадку. Предки зробили помилку, зрадили свою справжню вітчизну, промінявши на холодні болота й ханську ласку. Він цю помилку не збирається повторювати й буде служити імперії до останнього подиху, бодай це найбільше зло у світі. 

А з Романовими ще розберемось. Як поставили на царство, так і знімемо. Ризиковано, звісно, але тут або хан, або пропав, а зараз треба терміново дописати листа київському генерал-губернатору:

Сьогодні, у місцевості Кагарлик Київської губернії, в маєтку Чорткова, заарештований агітатор. Натовп із погрозами вимагає його звільнення. Місцева збройна сила недостатня. Зважаючи на це, наполегливо пропоную як у цьому випадку, так і в усіх подібних, наказати негайно винищити бунтівників до ноги, а в разі опору спалювати їхнє житло. У цю хвилину необхідно раз назавжди викорінити самоуправство. Арешти не досягають мети — швидко судити сотні тисяч людей неможливо. Нині єдино необхідно, щоб війська перейнялися вищевикладеними вказівками. П. Дурново”.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma