Сьогодні християни східного обряду відзначають свято Хрещення Господнього. Щиро вітаю з цим святом і принагідно хочу зачепити деякі питання українського релігійно-церковного слововжитку.
Очевидно, що на першому місці тут є такі слова, як «хрещення», «хрестити» тощо, які походять від слова «хрест». Деякі мовознавці вважають, що правильно вживати ці слова у вигляді «хрищення», «христити» і т. д. Саме так подається у «Правописному словнику (за нормами УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ Всеукраїнської Академії Наук)» Григорія Голоскевича, виданому у Харкові у 1929 році.
Професор Олекса Синявський, знищений більшовиками, як один із провідних творців Харківського правопису, дає коротке правило писання груп РИ та ЛИ у таких словах, як «гриміти», «дрижати», «кривавий», «тривожний», «христити», «блищати» тощо (Норми української літературної мови, Львів, 1941).
Сучасний 11-ти томний Словник української мови також подає такі слова, як «христини», «христити», «хрищений», але з позначкою «застаріле».
Та чи справді застаріле? Більшість етимологічних словників (і російських, і українських) виводять слово «хрест» від слова Христос. Тобто відбувся перенос значення слова з імені (точніше прізвиська) людини на знаряддя страти, від якого згодом утворилися усі похідні. Отже логічно було би «христ», а не «хрест». До речі, навіть в російській мові досі вживається слово «розхристаний», а не «розхрестаний».
Очевидно, що слово «хрест», як і похідні, утворилось в українській мові під впливом російської. Свого часу росіяни доклали чимало зусиль до того, щоб «зблизити» мови двох «близьких» народів. Про те, як ці дві мови робили схожими – у наступній статті.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma