Бог прийшов вранці, коли тільки-но почало сходити сонце. Він пройшов крізь стіни одноповерхового будинку, що ховався за соснами Київського моря. Всевишній стояв перед Проповідником у білій сорочці й темних брюках, увесь сивий і схожий саме на ті образи, які бачив Мар’ян у книжках, у церквах, монастирях та історичних архівах.
— Ти не помреш, не бійся, — сказав йому Бог. — Саме сьогодні почнеться твоє друге життя, справжнє життя, заради якого ти і прийшов у цей світ.
Всевишній торкнувся чола Проповідника, і вмить усе його густе, чорне волосся стало сивим.
— Подивись у дзеркало, — сказав йому Бог. І коли той підійшов і заглянув у дзеркало, то не повірив своїм очам. Він довго розглядав своє відображення, водив рукою по волоссю, трусив головою, а переконавшись, що це не сон і не чудернацька фантазія, а дійсність, сама реальність, якою він живе тут і зараз, упав на коліна перед Богом і покірно опустив голову. Так вони і стояли — Всевишній на повний зріст і Проповідник на колінах, аж поки Господь не наказав йому підвестися на ноги.
— Ніколи і ні перед ким не прихиляй своєї голови. Ніколи і нікому не дозволяй ставати перед тобою на коліна. Не плекай у собі гордині, не дозволяй людям цілувати тобі руки. Люди, вони будуть прославляти тебе, а ти завжди будь серед них, будь таким самим, як і вони, а не царем над ними, і тоді ти виконаєш свою місію, — сказав Бог. — Яка ж вона, моя місія? — запитав Проповідник. — Відрити очі мільйонам на справжню сутність віри, дати їм релігію, яка не є владою, не є маніпуляцією, не передбачає наказів і покори, а є шляхом очищення, дорогою розуму і серця. Ти станеш відомим на цілий світ, але твоя слава і буде твоїм приреченням. Ти житимеш ще десять років, а потім прийдеш до мене. Я визначу, чим ти займатимешся в моєму царстві. І станеш ангелом, білим ангелом, яких у мене ціла армія. Якщо хочеш щось попросити чи запитати, кажи зараз.
Проповідник подивився на Бога і запитав:
— Диявол, він існує?
І Господь Бог розсміявся, та так, що аж здригнувся дах будинку, а з навколишніх дерев облетіло листя.
— Так, Мар’яне, Сатана існує. І колись він був одним з найкращих моїх учнів, — сказав Всевишній і зник, як і з’явився — крізь стіни з цегли, не залишаючи ні сліду, ні тріщинки, ні навіть подряпинки на шпалерах.
Це уривок з «Релігії» Сергія Постоловського – приголомшливого, неполіткоректного, аморального роману, в якому змішалися добро і зло, амбіції та ненависть, категоричність і нездатність пробачати, атеїзм і релігійність, розпуста й цнота, закулісні ігри й трагедії, що є результатом людських слабкостей та гріхів. У цьому уривку Проповідник згадує свій тридцять третій день народження, коли Всевишній з’явився до нього, а він уже чекав на смерть, бо думав, що в його житті все станеться так само, як і з Ісусом Христом. Але він помилявся, бо, на відміну від Ісуса, він не був сином божим, а вийшов із сім’ї українського націоналіста, а герої, як відомо, не вмирають. Може, тому вони за всі часи так цікавлять правлячі режими, і в романі Проповідник так само потрібен силовикам, як будь-який лідер, що може повести за собою народ? Таку саму думу в романі висловлює Папа Римський після зустрічі з Провідником, справедливо вважаючи, що новий месія «небезпечний не тільки для нашої церкви. Він небезпечний для всіх. А тому рано чи пізно його вб’ють його ж співвітчизники. Такі, як він, довго не ходять цим світом. Сіра маса завжди знищує таких людей».
У будь-якому разі, прогнози у цій альтернативній історії з відвертим присмаком збочених людських бажань, непристойних сексуальних ігор і дитячих трагедій - політичному романі, що описує Україну ХХІ століття після закінчення Визвольної війни проти загарбницької Росії, і заодно життя жорстокого та всесильного Глави Таємної Поліції України, який змінив хід самої історії – невтішні. У будь-якому разі, передбачити майбутнє за ними не складно – наче зазирнути за лаштунки сьогоднішніх політичних ігор. «Він згадує початок 2058 року, коли все пішло не так, - дізнаємося ми про те, що станеться з нами. - Було вже створено Державну Асамблею, а українці добровільно віддали своє право голосу парламенту, який і обирав Главу Державної Асамблеї. Верховна Рада — цей повністю контрольований силовиками орган законодавчої ініціативи, заляканий кримінальними справами, погрозами й великою кількістю компромату на депутатів, робить усе, що йому наказують, вичищає державу від транснаціонального та російського впливу, виводить на чисту воду всіх кремлівських агентів та західних грантожерів, розширює повноваження Таємної Поліції, аби та вже пакувала до в’язниць любителів «русского мира» та неоліберальної економіки. І коли силовики отримують усе, чого вони прагнуть, коли вже починає працювати нова система влади, у генералів і полковників з’являються нові амбіції та апетити, які перекреслюють свободи і права, а на Проповідника та його послідовників починається справжнє полювання, яке триває майже чотири роки. Інакше й не могло статися, тому що Релігія вже не потрібна. Вона виконала свою роль — забрала владу в одних, аби передати її в руки інших, і ті інші добре знають, що без репресій проти свідків їхнього становлення рух у майбутнє не матиме тих перспектив, які кожен з них вже встиг собі намалювати»
Сергій Постоловський. Релігія. – Х.: Фоліо, 2023
Ілюстрація: Валер Бондар. Христос скорботний, Ліногравюра, 1988 р.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma