КОНТЕКСТ
Як безпосередній учасник підготовки офіцерів різних рівнів з 2002 року, зокрема з питань формування і розвитку їх лідерської та управлінської компетентності наголошую, що всі зазначені в цьому дописі проблеми 150-літньої давності ще й по нині фрагментарно притаманні українським ВВНЗ.
Наскільки влада, зокрема й призначені нею міністри оборони, зацікавлена в забезпеченні формування та реалізації "державної політики у сфері військової освіти, наукової діяльності та професійної підготовки військовослужбовців, сприяючи розвитку освітніх програм, наукових досліджень та впровадженню інновацій у військовій сфері" можна судити навіть з того, що на їх офіційній сторінці зазначено, що Департамент військової освіти і науки Міністерства оборони України до тепер очолює директор МІРНЕНКО Володимир Іванович, хоча вже як півроку це є неправдою.
Сторінка цього ж Департаменту у Facebook потухла ще у червні цього року і не подає жодних ознак життя.
Так от. У всіх соціальних екосистемах, в освітніх тим більше, існують потужні причинно-наслідкові взаємозв'язки з іншими соціальними системами, як зовнішніми, так і внутрішніми. Іншими словами, один з чинників масового СЗЧ в армії криється у військових академіях, - це відсутність у більшості військових керівників (від лейтенанта до генерала) розуміння сутності лідерства на всіх щаблях військового управління та нездатність його проявляти практично, починаючи з панів Головнокомандувачів та міністрів оборони.
Такий плачевний наслідок руйнації армії зсередини напряму виник із причин занедбаної військово-освітньої системи підготовки офіцерів у військових академіях і НУОУ як осередку "централізованої підготовки військових фахівців оперативного та стратегічного рівнів для Сил оборони". Українська система має ті ж самі проблеми зараз, які майже один до одного були на початку ХХ століття, перед Першою світовою війною (!!!), у військово-освітніх системах США, Великобританії та Німеччини.
ПРИКЛАДИ
ПРИКЛАД №1
З книги Ллойда Кларка «Командири» С. 25-26. Про військову академію США Вест-Пойнт, за часів навчання генерала Джорджа Паттона.
«Навчальна програма була дуже академічною з акцентом на математиці, природничих науках і техніці…, всі предмети викладали в сухому безпристрасному стилі військові, що не мали відповідного практичного досвіду.
Академія аж ніяк не сприяла розвитку критичного мислення: це була школа зубріння, де на першому місці стояли дисципліна і муштра. Джордж [Паттон] не мав жодних труднощів зі стройовою підготовкою, але поглинання величезної кількості знань, необхідних для складання іспитів, виявилося для нього вельми складним завданням.
Ба більше, попри палке бажання стати лідером, він виявив, що Вест-Пойнт пропонує мало можливостей для особистісного розвитку. Вважалося, що юнаки, яких туди прийняли, вже можуть бути ефективними лідерами.
Перший («плебейський») рік «славився» дідівщиною знущаннями над першокурсниками з боку старших курсантів, які мали на меті зламати найбільш незалежних і допомогти персоналу виявити тих, хто не зміг проявити необхідний стоїцизм.
Відтак Вест-Пойнт випускав стійких, витривалих, дисциплінованих офіцерів із міцними академічними знаннями, але мало обізнаних із військовою службою і зі слабким уявленням про лідерство.
Наприклад, Джордж Маршалл, майбутній начальник штабу Армії США пізніше визначив академію як таку, що мала негативний вплив на армію, бо переважно вчила, «як віддавати команди й мати крутий і вражаючий вигляд»; більше того, курсантам «здебільшого доводилося черпати знання про лідерство та командування зі... знущань над так званими плебеями».
ПРИКЛАД №2
З книги Ллойда Кларка «Командири» С. 38-39 про Королівський військовий коледж Великобританії за часів навчання генерала Бернарда Монтгомері.
«Оскільки лідерство визначили як вирішальний чинник необхідної трансформації [ЗС Великобританії], першими було розпочато заходи, спрямовані на поліпшення підготовки офіцерського складу.
Критику на адресу Королівського військового коледжу (RMC – Royal Military College) [в Сандгерсті] висловив урядовий комітет, який у 1902 р. доповідав, що цей заклад був більше схожий на державну школу, ніж на осередок підготовки військових професіоналів, і ця доповідь спричинила негайний перегляд навчальних планів, викладання та методів оцінки знань.
Комітет наголошував, що має на меті ввести докорінні зміни, завдяки яким у кадетів RMC більше не формуватиметься неприязнь до військової освіти, «яка часто за-лишається з ними впродовж усієї їхньої кар'єри».
Фельдмаршал Лорд Кітченер, головнокомандувач британської армії в Індії й засновник Індійського штабного коледжу в Кветті, вірив у цю мету, з жалем визнаючи, що «занадто часто офіцери, які мають бажання серйозно вивчати свою професію, проявляють легковажне ставлення до військових питань поточного моменту».
…
Попри відсутність спеціальної підготовки чи навчання з питань лідерства та керівництва, акцент було зроблено на формуванні характеру офіцер-кадета і прищепленні йому базових військових навичок, необхідних для його першого призначення.
Спеціально відібрані військові інструктори внесли зміни до курсу навчання, і Монтгомері став одним із перших, хто відвідав новий літній табір, створений для перевірки лідерських [здатностей] і практичних військових навичок у польових умовах».
ПРИКЛАД №3
З книги Ллойда Кларка «Командири» (С. 47-48) за часів навчання генерала Ервіна Роммеля.
«Останніх вісім місяців навчання Роммель проходив офіцерську підготовку в Королівській військовій школі, розташованій у прибережному місті Данциг у Прусії …
Курс був зосереджений насамперед на розвитку й оцінці характеру кожного кадета, який в широкому сенсі розглядали як здатність проявляти ключові ... якості, такі як сила волі, сміливість, чесність, професійні знання, емпатія та комунікативні навички у спосіб, що відповідає контексту. Сформованість кожної з цих якостей ретельно перевіряли.
Наприклад, сила волі мала проявлятися у бажанні стати зразковим офіцером, прагнення досягти успіху в будь-якому завданні, рішучості при прийнятті рішень, готовності висловлювати власні думки, а також у здатності зберігати стійкість у стресовій ситуації.
Проте, навіть якщо кадет демонстрував блискучий набір якостей у широкому діапазоні обставин, все це виявлялося марним, якщо він не демонстрував розвинутого почуття відповідальності перед своїми підлеглими і не був прикладом для наслідування.
Отже, в Kriegsschule Роммель не лише опановував вимоги прусського військового керівництва, його також навчали практичному застосуванню лідерства і постійно оцінювали здатність здійснювати це лідерство ефективно, у власному стилі, незалежно від місця, часу й обставин.
Поведінка кожного офіцер-кадета вивчалася на кожному кроці на предмет виявлення його сильних і слабких сторін, а також того, як він поводився, реагував на стрес і доносив свої ідеї. Результати фіксувалися. Все, що робив офіцер-кадет як на службі, так і поза нею, розглядалося КРІЗЬ ПРИЗМУ ЛІДЕРСТВА й інформувало викладачів про його розвиток як лідера.
В Королівській військовій школі чітко давали зрозуміти, кого з неї випускатимуть і чому, але при цьому заклад не ставив за мету забезпечити армію однотипними офіцерами. Усвідомлюючи, що кожен офіцер-кадет є особистістю, а не автоматом, який просто потребує програмування, школа могла по праву пишатися своєю традицією постачати армії цілий спектр лідерів, які не лише відповідали загальним стандартам, а й, завдяки використанню своїх особистих якостей і талантів, могли досягати успіху в різних складних умовах.
Роммель закінчив Королівське училище в січні 1912 р. з рапортом від коменданта, який оцінив його як «хорошого» лідера і зазначив, що він «має твердий характер, величезну силу волі та великий ентузіазм... Організований, пунктуальний, сумлінний і товариський. Розумово обдарований, із непохитним почуттям обов'язку».
ВИСНОВКИ
Завершу чудовими гаслами і словами одного з небагатьох інтерв'ю (Реформа VS реальність: що кажуть курсанти про свої ВВНЗ, чи є позитивні зміни – розслідування) колишнього очільника Департаменту військової освіти МО України шановного Володимира Мірненка:
"Ми розвиваємо сучасну культуру армії, де курсанти – це не "ресурс", а майбутні офіцери, які навчаються захищати країну. Система змінюється, і ми не дозволяємо повертатися до радянських практик"
Ці слова - Богу у вуха.
На мою думку, найбільше в навчанні на офіцера і формуванні його як військового лідера повезло Роммелю, тому що пруська військово-освітня система тоді успішно трансформувалася і років через 50 її почали копіювати тіж самі США і навіть... Ізраїль. На жаль цього поки що не відбулося у військово-освітній системі України. Тобто наших курсантів вчать далеко не так, як вчили 150 років тому Роммеля.
Майбутнє системи оборони України фундаментується сьогодні у військово-освітній системі. На жаль, я вбачаю негативні тенденції її розвитку, особливо в руйнації корпоративної культури офіцерів. Вона насичена незензурною лайкою, невіглаством і примітивізмом.
Поки що.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma