Ось як воно буде працювати зараз: щоб славно розпочати свій термін, Трамп повинен буде виконати свою обіцянку швидко «закінчити війну». Логіка тут пряма і проста: 1-2-3.
1. Будь-яке «рішення» буде за рахунок України: колективний Путін не зрушить з місця оскільки він роками працював над тим щоб впливати на культ МАГА і цілком розраховує що це принесе свої плоди.
2. Центристські, мейнстримові республіканці зазнали краху і по суті, втратили напрямок та вплив. Вони не зможуть контролювати культ, a деякі або багато хто піддасться йому. Культ буде володити та рулити формальною партиєю - не навпаки. Так бувало завжди до речі коли хтось прбував застосувати популізм та культи для своїх справ: саме той випадок коли інструмент поглинає господаря. Говорили ж: не грай, добре воно не закінчиться. Не в тяму.
3. Але Трамп не може сприйматися як такий що відкрито примушує Україну до капітуляції. Це не виглядало б дуже добре for publicity і на гребені своєї слави він не хотів би заплямувати свою перемогу.
4. Це означає що за зачиненими дверима тиск на прийняття «компромісу» за деякими обіцянками буде зростати надзвичайно.
5. Прийняття будь-яких таких угод, згода на них стала б вулицею з одностороннім рухом що покладе край європейським прагненням українського народу на багато поколінь.
6. Слова які супроводжують це сповзання не матимуть жодного значення, оскільки результат є відомим заздалегідь.
7. Наслідки такого розвитку подій для заснованого на праві міжнародного порядку були б не менш ніж катастрофічними. Повернення до міжнародної політики 17-19 століть, тільки з ядерною зброєю і тоталітарними диктатурами.
Цей час і ситуація вимагають витонченої, віртуозної дипломатії. Вона також вимагає чіткого лідерства та 100% абсолютної довіри між лідерами і суспільством.
Слабкою стороною і постійною проблемою українського національного проекту є нездатність суспільства сформувати структуру, фундамент і кістяк нації. Це потрібно навіть для того, щоб зробити перший крок - захистити націю. В історії України цього не було жодного разу. Просто не вистачало.
З цієї причини доля країни завжди і кожного разу була вирішена кимось дeсь. Ії довелося прийняти це як неминучість і за замовчуванням: "інших варіантів не залишилося".
Дипломатія повинна йти своїм шляхом, і вона може бути складною. Але будь-яка ознака слабкості України, її готовності піддатися тa грати у піддавки з агресором означатиме, майже без сумніву, що хтось готується знову торгувати майбутнім України.
Важливо розуміти, що для українців, як і для інших народів раніше - фіннів, поляків, грузинів - не існує обов'язку захищати свою незалежність і націю. Вони можуть припинити опір і прийняти фактичну капітуляцію під будь-яким виглядом і на будь-яких умовах. Це один з варіантів, він завжди був, і люди можуть обрати цей шлях з будь-яких причин і з повним розумінням.
Незалежна, своя нація - це вибір, праця, боротьба та результат. Це не неминучість, не дар і не обов'язок.
Але я твердо переконаний, що цього разу цей вибір має належати народу, нації. Він не може бути зроблений для України за зачиненими дверима і бути прийнятим "за дефолтом", як остаточний тa неминучий. Саме так закінчувалися, «вичавлювалися» всі попередні спроби здобути реальну незалежність. Це означало б не що інше, як наступити на ще один замкнений цикл історії. І ніхто не обіцяв що шанси і можливості будуть з'являтися і надалі.
Час не дає таких гарантій і запевнень нікому.
The consequences for the law-based international order would be nothing less than catastrophic. The return to the international politics of the 17th-19th centuries, only with nukes and totalitarian dictatorships. A one-way alley to a dark and unknown future without obvious happy ends.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma