5 березня 2026 року Центр прав людини ZMINA, який мав би захищати громадських активістів від безпідставних звинувачень, опублікував заяви про нібито організовану мною інформаційну атаку на одне з медіа. Не перевіривши факти та не запросивши моєї позиції, правозахисна організація сама долучилася до публічного шельмування.
Нагадаю, на якій саме інформації побудований образ злочинця, який тепер знову намагаються використати для моєї дискредитації.
У червні 2019 року українські засоби масової інформації почали масово поширювати повідомлення про моє затримання в аеропорту "Бориспіль". Першоджерелом цієї інформації був тодішній речник Головного управління Національної поліції у Київській області Микола Жукович.
Він заявив, що мене затримали для примусового доправлення до суду, оскільки я "не з’являвся ні на судові засідання, ні на слідчі дії".
Ще до вироку суду Микола Жукович публічно оголосив мене людиною, яка "скоювала злочини".
До питання, про які саме "злочини" йшлося та на підставі яких матеріалів речник Нацполіції зробив таку заяву, я повернуся окремо. Керівництву Національної поліції доведеться пояснити суспільству, чи існували взагалі інші епізоди, на які натякав Жукович.
У суспільній свідомості цілеспрямовано співробітники НПУ формували потрібний їм образ: Снєгирьов — злочинець, який ігнорував повістки, уникав слідства та переховувався від правоохоронців. Це має ознаки спланованих дій з дезінформації суспільства та мого публічного шельмування.
А тепер відкриємо документи.
15 березня 2019 року я офіційно звернувся до тодішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. У заяві я повідомив, що 1 лютого 2019 року отримав повістку від начальника слідчого відділення поліції в аеропорту "Бориспіль" Корольчука Б.
Однак у повістці не було зазначено номера кабінету, до якого я мав прибути, та номера кримінального провадження. Не було визначено й мого процесуального статусу — мене викликали як свідка, підозрюваного чи обвинуваченого. У зверненні до Авакова я вимагав визнати повістку протиправною та зобов’язати начальника слідчого відділення надалі утриматися від направлення мені подібних документів.
Жодної належної реакції з боку керівництва Міністерства внутрішніх справ та НПУ не було.
22 березня 2019 року, тобто через тиждень після звернення до міністра, я подав слідчій Сушко Н.В. офіційну заяву з вимогою надати мені можливість ознайомитися з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018110100000099. У заяві я наголосив, що слідчий не має права відмовляти в ознайомленні з матеріалами, на підставі яких ухвалюються процесуальні рішення. Окремо попередив про відповідальність посадових осіб, які перешкоджатимуть реалізації мого законного права на захист.
Ця офіційно зареєстрована заява прямо спростовує версію Жуковича про моє нібито ухилення від слідчих дій. Я не переховувався — я вимагав доступу до матеріалів кримінального провадження та попереджав посадових осіб НПУ про персональну відповідальність за перешкоджання моєму конституційному праву на захист.
22 квітня я завчасно узгодив зі слідчим Сушко дату ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. 23 квітня о 15:00 я особисто прибув до слідчого відділення поліції в аеропорту "Бориспіль". На місці мені повідомили, що слідчий виїхав до прокуратури. Після цього я звернувся до начальника слідчого відділення поліції в аеропорту "Бориспіль" Богдана Корольчука з вимогою надати мені можливість ознайомитися з матеріалами справи. Останній відмовив мені в ознайомленні з матеріалами справи.
Факт мого прибуття та відмови начальника слідчого відділення поліції в аеропорту "Бориспіль" в ознайомленні з матеріалами справи був зафіксований у книзі скарг і журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених.
Наступного дня, 24 квітня, у Київському апеляційному суді мав відбутися розгляд моєї скарги на ухвалу слідчого судді щодо повідомлення про підозру. Корольчук чудово розумів, що блокуючи мені доступ до ознайомлення з матеріалами справи напередодні судового засідання позбавляє мене можливості належним чином підготуватися до розгляду та оскаржити дії правоохоронців.
26 квітня 2019 року я звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області зі скаргою на дії начальника слідчого відділення поліції в аеропорту "Бориспіль" Богдана Корольчука. Я вимагав продовжити строк ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та визнати незаконними дії посадової особи, яка заблокувала мені доступ до ознайомлення з матеріалами справи.
Того ж дня Бориспільська місцева прокуратура направила мою заяву до територіального управління Державного бюро розслідувань у Києві.
Однак звертаю увагу на формулювання прокуратури. У супровідному листі йшлося про: "Неправомірні, на думку заявника, дії" начальника слідчого відділення Богдана Корольчука.
Себто,заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури радник юстиції Л.Головака вважає, що зловживання службовим становищем начальника слідчого відділення Богдана Корольчука, коли останній навмисно блокував доступ до матеріалів справи, що завдало істотної шкоди моїм правам, є неправомірніми діями, на думку заявника.
Нагадаю, стаття 221 КПК України — чітко зобов'язує надати матеріали досудового розслідування для ознайомлення за клопотанням сторони захисту чи потерпілого під час самого розслідування. Стаття 290 КПК України — регламентує повне відкриття всіх матеріалів кримінальної справи іншій стороні після завершення розслідування.
Оцінку діям, або бездіяльності заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури радника юстиції Л.Головка має дати Офіс Генерального прокурора України.
Крім того, я звертався до ДБР із вимогою дати правову оцінку діям Корольчука. Належної реакції щодо зловживання службовим становищем начальника слідчого відділення Богдана Корольчука я не отримав.
З 29 квітня до 13 травня 2019 року я перебував на стаціонарному лікуванні в Олександрівській клінічній лікарні з діагнозом "транзиторна ішемічна атака в лівому каротидному басейні". Після виписки проходив курс реабілітації. Правоохоронні органи були поінформовані про стан мого здоров’я.
У скарзі до Бориспільського міськрайонного суду я прямо зазначив, що ішемічна атака стала наслідком протиправних дій та психологічного тиску з боку начальника слідчого відділення поліції в аеропорту "Бориспіль" Богдана Корольчука.
У цей період я фізично не міг продовжувати ознайомлення з матеріалами справи, оскільки перебував у лікарні, а потім проходив реабілітацію.
Однак 13 червня слідчий за погодженням із Бориспільською місцевою прокуратурою виніс постанову про оголошення мене в розшук. Підставою стала версія про те, що я нібито переховуюся від органів досудового розслідування. Після цього відповідне клопотання було подане до Бориспільського міськрайонного суду та задоволене.
Але на чому ґрунтувалися постанова слідчого, погодження прокуратури та рішення суду, якщо матеріали кримінальної справи підтверджують мої офіційні звернення, особисте прибуття до поліції та ознайомлення з документами?
Йдеться вже про порушення чиного законодавства на всьому ланцюгу: слідство — прокуратура — суд.
Послідовність проста.
Спочатку проти мене відкрили кримінальне провадження, яке я вважаю сфабрикованим. Потім заблокували доступ до матеріалів справи, проігнорували лікування та реабілітацію, а після цього оголосили у розшук.
Тодішній речник Головного управління Національної поліції у Київській області Микола Жукович виніс цю версію в публічний простір.
3 липня 2019 року я звернувся до Президента України Володимира Зеленського.
Я просив дати оцінку діям правоохоронних органів і припинити практику використання Національної поліції як інструменту боротьби з громадськими активістами.
Моє звернення було направлене з Адміністрації Президента України до до Національної поліції України.
6 серпня 2019 року я отримав офіційну відповідь Департаменту комунікації Національної поліції. Документ підписав тимчасовий виконувач обов’язків директора департаменту Микола Гулевич.
Цитую: "Станом на 13.06.2019 підозрюваний жодного разу до відділення поліції не прибув".
Далі Гулевич повідомив, що 13 червня слідчий за погодженням із прокурором виніс постанову про зупинення досудового розслідування та оголошення мене в розшук як особи, яка нібито переховується від органів досудового розслідування.
Це офіційна відповідь Національної поліції на звернення, адресоване Президентові України.
І вона прямо суперечить матеріалам самої кримінальної справи.
В описі матеріалів самого кримінального провадження навпроти документів стоять мої підписи, які підтверджують ознайомлення з матеріалами справи.
Отже, матеріали справи підтверджують моє ознайомлення з документами. Натомість Микола Гулевич офіційно повідомляє президентові, що я "жодного разу" не прибув до відділення поліції.
Це свідома дезінформація Президента України та українського суспільства.
Окремого цинізму цій історії додають обставини мого затримання.
Мене оголосили в розшук як особу, яка нібито переховується від органів досудового розслідування. Водночас я продовжував подавати заяви, скарги та клопотання, вимагав доступу до матеріалів кримінальної справи й захищав свої права в суді.
Показово, що затримали мене на виході з Бориспільського міськрайонного суду, куди я прийшов із клопотанням щодо продовження строку ознайомлення з матеріалами справи. Тому Національна поліція має пояснити, як людину, яку нібито розшукували як таку, що переховується, затримали біля суду після подання нею процесуального документа щодо продовження строку ознайомлення з матеріалами справи.
Документи показують інше.
22 квітня 2025 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області звільнив мене від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
Однак я оскаржив це рішення. Мене не влаштовує формальне закриття справи — я наполягаю на розгляді справи по суті, дослідженні всіх матеріалів та правовій оцінці дій правоохоронців.
14 серпня 2025 року Київський апеляційний суд задовольнив мою апеляційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та призначив новий розгляд.
Таким чином, людина, яка, за версією Національної поліції, нібито переховувалася від слідства, сама домоглася продовження судового розгляду, незважаючи на те, що Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області звільнив мене від кримінальної відповідальності.
Це остаточно руйнує версію, яку роками поширювали представники Національної поліції і так звані "правозахисники".
Пане Президенте, Національна поліція вам збрехала.
Вам надали офіційну відповідь, яка суперечить матеріалам кримінального провадження. Це свідома дезінформація глави держави та українського суспільства.
І для мене ця історія особливо показова ще з однієї причини.
Це далеко не перший випадок, коли НПУ демонструє дивовижну вибірковість у тому, кого вона готова переслідувати, а кого — роками не помічати.
Я вже розповідав про український дитячий табір "Дружба" на Луганщині. Нагадаю,перед пограбуванням табору мені зателефонував чоловік, який представився бійцем батальйону МВС "Торнадо" і висунув вимогу: я маю передати 50 тисяч доларів, після чого мій табір нібито не чіпатимуть. Моя відповідь була однозначною: платити мародерам я не буду. Після цього матеріально-технічну базу дитячого табору знищили та розграбували.
І тут виникає дуже просте питання.
Коли йдеться про мародерство людей у погонах, вимагання десятків тисяч доларів і пограбування українського дитячого табору — система роками не може дати відповіді. Але коли треба було прилюдно назвати мене злочинцм до вироку суду, а потім надати Президентові дезінформацію, яку спростовують матеріали самої справи, — тут у системи знайшлися і швидкість, і рішучість, і потрібні формулювання.
Оце і є справжній вирок цій системі.
Тому я вимагаю не чергової внутрішньої перевірки, наслідки якої поховають у відомчих кабінетах. Я вимагаю персональної відповідальності.
Жукович, Корольчук і Гулевич, Сушко мають бути звільнені з органів Національної поліції. Їхнім діям має бути надана належна правова оцінка.
Відповідну оцінку цим фактам мають надати й міжнародні правозахисні інституції, представники ОБСЄ та дипломатичні представництва держав-партнерів України. Йдеться про використання правоохоронної системи для політичного переслідування та публічного знищення репутації громадського активіста.
Ця історія вже не лише про Дмитра Снєгирьова.
Вона про систему, яка спочатку створює людині штучні проблеми, а саме: відверто сфабриковане кримінальне провадження,перешкоди для захисту, а потім використовує наслідки власних протиправних дій як підставу для оголошення її в розшук, а далі через речників, офіційні листи та "незалежні" медіа перетворює фальсифікацію на "встановлений факт".
Саме цю версію тепер без належної перевірки повторив Центр прав людини ZMINA та Інститут масової інформації.
Організації, які мали б захищати громадських активістів від безпідставних звинувачень правоохоронних органів і спеціальних служб, самі стали ретранслятором кампанії з мого публічного шельмування.
Тому в мене є прямі питання до керівництва ZMINA та ІМІ: на підставі яких перевірених фактів було поширено статтю зі звинуваченням на мою адресу? Чому перед публікацією ніхто не звернувся до мене по коментар і не дослідив матеріали кримінального провадження? І як участь у кампанії з дискредитації громадського активіста узгоджується із задекларованим захистом прав людини?
У Національній поліції розраховували, що я не витримаю тиску системи. Я витримав.
Тепер система має відповісти за численні порушення законодавства і Конституції України.
Своєю чергою Президент України, як Гарант Конституції України має дати відповідь: чи залишаться в Національній поліції посадові особи, які вводили його в оману і порушили основні положення Конституції України?
Я не виправдовуюся. Я висуваю звинувачення — і називаю тих, хто має за це відповідати.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma