Жив-був Адріан Картон де Віарт. Народився він в 1880 році в Бельгії, в аристократичній родині. Майже із самого народження він проявив ху..вий характер: був запальним до сказу, нестриманим, і всі суперечки вважав за краще вирішувати, уєб..ши противника, без попередження.
Коли Адріану виповнилося 17 років, аристократичний тато здихався його, відправивши в Оксфорд, і зітхнув з полегшенням. Але в університеті цей юний покидьок відставав з усіх предметів. Крім спорту. Там він був першим.
- Х..йня якась ці ваші науки, - вирішив Адріан. - Вам не зробити з мене офісного хом'ячка.
Коли йому стукнуло 19, на його радість почалася англо-бурська війна. Де Віарт поняття не мав, хто з ким воює, і йому було по..уй. Він знайшов найближчий рекрутерский пункт - це виявився пункт британської армії. Відправився туди, додав собі 6 років, назвався іншим ім'ям, і поп..вав в Африку.
- Ти ба, як зає..ісь! - зрадів він, опинившись вперше в цьому бою. - Кулі свистять, народ мре - краса ж!
Але тут Адріан був поранений в пах і живіт, і його відправили на лікування до Англії. Аристократичний тато, щасливий, що синок нарешті знайшовся, заявив:
- Ну все, пови..бувався, і досить. Повертайся в Оксфорд.
- Так х..й-то там! - зареготав де Віарт. - Я ж тільки почав розважатися!
Батько переконати його не зміг, і поклопотався, щоб відморозка взяли хоча б в офіцерський корпус. Щоб прізвище не ганьбив. Адріан в складі корпусу відправився в Індію, де радісно полював на кабанів. А в 1904 році знову потрапив на бурську війну, ад'ютантом командувача.
Ось тут то він розвернувся з неє..ічиською силою. Рвався у кожен бій, ху..чив противника так, що аж свої боялися, і говорили:
- Тримайтеся подалі від цього распі..дяя, він коли в азарті, кого завгодно у..бе, і не згадає.
Хотіли йому вручити медаль, але тут з'ясувалося, що він 7 років вже воює за Англію, а сам громадянин Бельгії.
- Як же так вийшло? - запитали Адріана.
- Та не по..уй чи, за кого воювати? - розважливо відповів той.
Але все ж йому дали британське підданство і звання капітана.
У 1908 році де Віарт раптом хвацько ви..бнувся, одружившись із аристократкою, у якою родовід був крутіше, ніж у будь-якого породистого спанієля. Звали її Фредеріка Марія Кароліна Генрієтта Роза Сабіна Франциска Фуггер фон Бабенхаузен.
- Ну, тепер-то вже він схаминеться, - радів аристократичний тато.
У пари народилися дві дочки, але Адріан занудьгував, і зібрався на війну.
- Куди ти? - плакала дружина, витираючи сльози родоводу.
- Я старий, бл..дь, солдат, і не знаю слів любові, - суворо відповідав де Віарт. - Бути одруженим мені не сподобалося. Всі твої імена поки в ліжку вимовиш, х..й падає. Я розчарований. Йду.
І відбув на Першу Світову. Почав він в Сомалі, помічником командувача верблюжого Корпусу. Під час облоги фортеці дервішів, йому кулею вибило око і відірвало частину вуха.
- Х..й вам, суки, не заб'єте, - кричав де Віарт, і продовжував штурмувати укріплення, ганаючи на верблюді. Під його командуванням, ворожа фортеця була взята. Тільки тоді де Віарт надумавя звернутися в госпіталь.
Його нагородили орденом, і повернули до Британії. Підлікувавшись, де Віарт попросився на західний фронт.
- Ви ж каліка, у вас ока немає, - сказали комісії.
- Все інше, бл..дь, є, - вишкірився Адріан. - Відправляйте.
Він для краси вставив собі скляне око. І його відправили. Відразу після комісії де Віарт викинув око, і натягнув чорну пов'язку, і сказав:
- Буду як Нельсон. Ну або як Кутузов. Пох..й, єб..шим.
- Ну все, капець, - сказали німці, дізнавшись про це. - Можна відразу здаватися.
І мали рацію. Де Віарт х..ярив їх так, ніби скажений. Командував він піхотною бригадою. Коли вбивали командирів інших підрозділів, брав командування на себе. І ніколи не відступав. Під Соммою його поранили в голову і в плече, під Пашендаль в стегно. Підлікувавшись, він вирушав знову воювати. У бою на Іпре йому розмололо ліву руку в м'ясо.
- Давай, відрізай її до йо..аної матері, - сказав Адріан польовому хірургу. - І я пішов, там ще дох..я ворогів недобитих.
- Але я не впораюся, - бекав хірург. - Щоб зберегти руку, вам треба їхати в Лондон.
- Лондон-ху..ндон, - розлютився ді Віарт. - Дивись, як треба!
І відірвав собі два пальці, які висіли на шкірі.
- Давай далі ріж, і я пішов!
Але повернутися до Англії довелося, тому що у нього почалася гангрена, і руку ампутували.
- Рука - не голова, - сказав де Віарт, і навчився зав'язувати шнурки зубами.
Потім явився до командування, і зажадав, щоб відправили його на фронт.
- На жаль, війна вже закінчилася, - повідомили в командуванні.
Нагородили купою орденів, дали генеральський чин і відправили до Польщі, членом Британської військової місії. Щоб не відсвічував в Англії, тому що всіх за..бав вимогами війни.
Незабаром він очолив цю місію. У 1919 році він летів на літаку на переговори. Літак на..нувся, всі загинули, генерал вибрався з-під уламків, і його взяли в полон литовці.
Але незабаром його повернули англійцям з вибаченнями, кажучи:
- Заберіть, заради бога, ми його темпераменту витримуємо. За..ав він вже всіх.
Англійці з розумінням і співчуттям посміхнулися, і знову відправили де Віарта в Польщу.
А в 1920 році почалася Радянсько-польська війна, і Варшавська битва. Всі посли і члени місій намагалися повернутися додому.
- Ага зараз, бл..дь, нікуди я не поїду, - заржав де Віарт. - Тут тільки веселуха починається.
І відправився на фронт. Але на поїзд напали червоні.
- Це хто взагалі? - уточнив генерал, який в політиці не розбирався.
- Це червоні, - пояснили йому.
- Червоні, чорні, яка х..й різниця, - махнув єдиною рукою де Віарт. - Стріляйте!
Організував оборону поїзда, сам відстрілювався, на..бнувя з вагона, заліз назад, як ні в чому не бувало. У підсумку червоні відступили.
Після закінчення війни де Віарт взагалі став польським національним героєм, його страшно полюбили, і подарували маєток в Західній Білорусі. Там був острів, замок, ах..нно велику кількість гектарів землі. Генерал там і залишився, і всі думали, що він пішов на спочинок.
Але почалася Друга Світова. Де Віарт знову очолив Британську військову місію в Польщі.
- Відведіть війська далі від кордону і організуйте оборону на Віслі, - говорив генерал польським військовим.
Але ті лише гонорово насуплювались, і говорили:
- Ви хто такий взагалі? У вас нема ні руки, ні вуха, ні ока, бл..дь.
- А у вас, мудаки, мозку немає, - плюнув де Віарт.
І став евакуювати британців з місії. Потрапив під атаку Люфтваффе, але примудрився сам вижити, і вивести колону, перевівши через румунський кордон. Потім з'ясувалося, що він мав рацію. Але тут вже нічого не вдієш.
Діставшись до Англії, де Віарт зажадав, щоб його відправили на фронт.
- Вам 60 років, і половини частин тіла немає, - сказали йому. - заспокойтеся вже.
- Відправляйте, суки, інакше тут воювати почну!
У командуванні задумалися: куди б запхати бравого ветерана. І відправили на оборону Тронхейма, в Норвегії. Там союзників німці розбили, бо союзники забули лижі.
- П..здец якийсь, - засмутився де Віарт, - Ніколи не бачив такої тупої, єб..нутої військової кампанії.
У Лондоні злегка ох..їли, що він уцілів, і відправили на військові переговори до Югославії. По дорозі літак знову пі..данувся, де Віарт знову вижив. Але потрапив на італійську територію.
- Бл.., щось нічого нового, - зітхнув він, і його взяли в полон італійці.
Генерала помістили в обладнаний під в'язницю замок, як високопоставленого полоненого.
- Думаєте, я буду тут сидіти і піцу жерти, коли всі воюють? - обурився де Віарт. - Х..й ви вгадали, макаронники йо..ні.
Голими руками влаштував підкоп, рив 7 місяців. А вірніше, однією голою рукою. Однією, бл..дь! В результаті звалив, пробув на волі 8 днів, але його знову зловили.
У 1943 році італійці кажуть йому:
- Ми за..бались воювати, жопою чуємо, не переможемо.
І відправили на переговори про капітуляцію, в Лісабон.
Потім де Віарт повернувся в Англію, командування зрозуміло, що від нього не від..бешся ніяк, і він буде служити ще років сто чи двісті. Його підвищили до генерал-лейтенанта, і відправили в Китай, особистим представником Черчілля.
У Китаї сталася громадянська війна, і де Віарт дуже хотів в ній взяти участь, щоб кого-не-будь замочити. Але Англія йому заборонила. Тоді де Віарт познайомився з Мао Дзе Дуном, і каже:
- А давайте Японію відп..зим? Чого вони такі суки?
- Ні, краще давайте вступайте в Китайську армію, такі люди нам потрібні.
- Ну на х..й, у вас тут нудно, - заявив де Віарт. - Ви якісь занадто мирні.
І в 1947 році нарешті вийшов у відставку. Дружина з ім'ям померла. А в 1951 році де Віарт одружився на жінці, яка була на 23 роки молодшою за нього.
- Ви ж старий уже, та ще й відполовинений, як же ви з молодою дружиною впораєтеся? - оху..вали знайомі.
- Та що там з нею справлятися? - браво відповідав ді Віарт. - Х..й мені не відірвало
«Чесно кажучи, я насолоджувався війною, - писав він у своїх мемуарах. - Звичайно, були погані моменти, але хороших значно більше, не кажучи вже про приємне хвилювання ».
Помер він в 1963 році, у віці 83 років.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma