Все менше логіки у взаємовиключних побрехеньках різних державних кібер-борцунів стосовно справжніх масштабів кібератак проти України. І все більше здається, що тими цифрами маніпулюють в залежності від поточних хотєлок - або ж просто їх вигадують.
Ну ось дивіться: у 2021 Держспецзв’язку (типу головний кібер-захисник країни, на їхню думку) повідомляє, що за півроку сталося 1 млн. 700 тисяч кібератак – і це лише на держоргани.
Тобто за рік приблизно-умовно 2 мільйони, так?
Але чомусь за весь 2022 рік – рік широкомасштабної військової та кібер-інтервенції – та ж сама Держспецзв’язку повідомляє лише про 1148 (трохи більше тисячі) «відбитих» кібератак (термін «відбиті кібератаки» вже давно мені муляє, але про нього якось окремо).
Аж ось у квітні 2023-го міністерство цифрових трансформаторів (ще один найголовніший кібер-рятувальник країни) публікує проект стратегії розвитку інновацій в Україні
В якому кількість кібератак знов не корелює з попередніми заявами: «з початку війни кількість кібератак на сферу української енергетики перевищила 200 тисяч» (стор. 66).
З попереднього речення зрозуміло, що ці дані взято станом на десь середину квітня 2022 – рік тому (і це саме по собі показує з чого ляпали слайди). Тобто умовно має бути щось біля півтора мільйона атак за 2022 рік.
Але у цьому ж самому документі – “Розвиток екосистеми інновацій в Україні», підписаного МЦТ, - бачимо вже зовсім інші дані: «Україна зазнала понад 1500 кібератак з початку повномасштабного вторгнення» (стор. 50).
Тобто цифри тупо не пляшуть: чи тисяча, чи мільйон сімсот, чи двісті тисяч, чи все ж таки 1500, плюс плутанина за який період дані, проти держструктур чи проти всієї країни, звідки дані і чи можна вірити джерелу.
Лише у мене відчуття, що нам знову дзюрять в очі?
Або більш вірогідне припущення: кібер-статистики як такої просто не існує в Україні, і тому кожен чиновник пише як собі бажає. Або на повному серйозі мете те, що йому сказав «головний комп’ютерщик», найнятий по дзвінку з «кварталу».
Спитаєте «Ну шо ти доколупався до тієї статистики»?
Є таке поняття «індикатори». Це коли начебто неважливі зовнішні ознаки свідчать про існування великих проблем «під капотом».
І ось така «псевдо-статистика» свідчить про безлад та хаос у царині державної (національної) кібербезпеки. Що вони не можуть між собою домовитися хоча б брехати однаково. А якщо не можуть домовитися – значить немає єдності, скоординованості, єдиного розуміння цілей та задач. Немає єдиного мозкового центру для вирішення завдань національної кібербезпеки. Відсутні стратегія, планування завдань, баланс сил та ресурсів. Дике поле, егегейбтвмть. І вони цим навіть пишаються: «це не баг, це фіча, це наш унікальний винахід».
Тобто все залишається рівно таким самим, яким воно і було до 24-02, лише грошей стало значно більше – бо ж весь Світ допомагає, і на кібер - також. А за рахунок секретності та непрозорості стало ще значно менше звітності, майже ніякої. Бо ж війна.
І все це прямо впливає на розуміння того чи виграЄ Україна кібер-війну насправді.
Тобто офіційній статистиці, як бачите – вірити не можна. І перевірити її неможливо. А іншої просто немає.
«Не читайте до обіду радянських газет!
- Але ж інших немає?
- От ніяких і не читайте»
Тому допоки у країні воєнний стан та практично немає доступу до правдивої інформації, я б порадив саркастично ставитися до прокламацій типу «Ура! Ми перемогли у кібервійні!»
Перемогти у ній неможливо, це по-перше.
А по друге, чи може технологічно відстала країна, зі слабкою економікою, з через-сраку працюючими демократичними інституціями, з ручним правосуддям та багаторічним дисбалансом між владою, бізнесом та суспільством здійснити прорив у сфері високих технологій?
А от імітувати – це запросто.
Як в анекдоті: «Так і ти і кажи»
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma