ДІЯ І
СЦЕНА 1
Замок конунга Інгвера. Стіни завішані мечами, щитами, сокирами, кінською збруєю та лозунгами («Кіммерія – понад усе!», «Кіммерія – для кіммерійців!», «Смерть світовому гузнопоклонству!» та іншими, того ж типу). Інгвер сидить на троні. Перед троном стоїть Вальдман, у лівиці тримає шолома. Грає «Політ валькірій».
Інгвер (задумливо):
- Кіммерію мою обсіли вороги.
Куди не глянеш – на ригачку тягне.
Доки панує тиша – але шпигуни…
Вальдман (запобігливо):
- Одного, конунге, ми раптом і спіймали,
Гидкий, паскудо, стрьомний та бридкий.
Інгвер (гнівно):
- І ти мовчиш, пся кість?!
Де ж сука та?!
Він у катівні, кат його мордує?
Вальдман (розгублено):
- Та ні, він в гридні пиво п′є.
Між іншим, конунге, твою броварню славить!
Входить Кнааш. Каптур його ряси низько насунутий на очі.
Кнааш:
- Чому ж така гуманність недоречна
До шпигуна, чи Вальдманів він корєш?
Чи не пили вони разом у фьйордах на природі?
Чи, може, десь разом косяк смалили,
По дівках бігали?
Цю справу треба якось розжувати.
І покарати винних. Всіх. На горло!
(кровожерливо дивиться на Вальдман)
Вальдман (злякано):
- Та ні, він пиво п′є лише тому,
Що кат не мав вугілля у в′язниці,
Аби на ньому розпекти знаряддя
Для мордувань жахливих та нестерпних.
А потім, святий старче, о, Кнааше,
Як прийняли конвенцію асгардську
Про статус полонених…
Кнааш (гнівно):
- Захлопни пельку, клятий пацифісте!
Ось зараз ти, пред конунга очима,
Такі слова огидні промовляєш,
Що нудить, мов від кокаколи.
Засунь оту конвенцію у дупу
Тому, хто вірить в тії постулати.
Або собі – це, мабуть, все одно…
Вальдман (тоскно):
- Але ж і вуглярі оголосили страйк
І голодують перед замком на додаток.
Та гроші їм надіслано уповні,
То ж вимагають хай їх у своїх
Голів цехів, бо там вони й осіли.
А так, базар іде між вуглярами,
На стінах пишуть лозунги блюзнірські
Про те, що наче б ми заборгували
Їм ще і за минулий паливний сезон!
Входить Хельга швидкою ходою. Інгвер уважно дивиться на неї. Кнааш передбачливо ховається за трон, а Вальдман про всяк випадок одягає на голову шолома.
Інгвер:
- Вітаю, Хельго, як тобі спалося?
Хельга (злісно):
- Хіба поспиш спокійно в цій державі,
Де криза стала чимось перманентним,
Де за твій, конунге, рахунок, пивом
Проклятий Вальдман пригощає шпигунів?!
Короче – слів немає в мене.
Тільки лайка.
Вальдман (улесливо):
- Авжеж, прекрасно Хельга!
Хельга зриває зі стіни меча і намагається ним вдарити Вальдмана. Вальдман поспіхом тікає, не зважаючи навіть на гідний вигляд перед оточуючими.
Хельга (до Кнааша):
- А ти, паскудна кілька у томаті,
Свинюка жирна, сраний інквізитор,
Хіба не ти на кухні випив чифір,
Який було для конунга зварили?
Ти, мов той карцерний крисятник,
І цукор мій уніс, який я зберігала
Аж доки не прийдуть податки з цукроварень!
А ти, пся кість, за раз зжер мою пайку!
Кнааш (робить солодку пику й лицемірно скиглить):
- Та що ти, твоя світлість, верзеш?!
Звідтіль я лише чайну ложку взяв,
Бо мені замковий лєпіла дав рецепта,
Щоби я більш вживав глюкози –
Це, мовив він, край необхідно
Для забезпечення діяльності та функціонування
Мойого організму, ібо бяше
Що для Кіммерії мені заміни ниць нема!
Інгвер (тягнеться за мечем):
- Так ось чому, як дурень,
Зранку я без чаю!..
Ну, мать твою ужо кубить!
Кнааш підхоплює поли ряси і на цирлах тікає з зали. У дверях зіштовхується з Вальдманом, який – розчервонілий та захеканий – на мотузці веде шпигуна. Шпигун покірно йде та жере величезного шматка сала.
Вальдман:
- Ось ця потвора, конунге, яка
По всіх базарах розпускала плітки
Про те, що крах Кіммерію чекає –
Банкрутство, окупація, холера…
Але ж то кат ще не знайшов вугілля,
Ось я і вирішив привести в′язня
До зали тронної пред ясні очі…
Інгвер (похмуро):
-Які, до бяса, ясні!
Вихоплює два мечі, гострить їх один об один і, кровожерливо усміхаючись, наближається до шпигуна.
Інгвер (з погрозою):
-Як звешся ти, паскудний вилупку?!
І хто тебе послав? Паролі, явки, адреси –
Бо порішу, мов суку на правілці!
Влад Мажор:
-Ой-йой! Нє бєйтє! Я ж хороший!
Я все скажу – як на духу!
Я взагалі тут ні при чому,
Мене послав Нємцойцов, поц!
А я ж боюсь, бо він такий жахливий!
Я все скажу, шістьоркой в замку буду,
Я все скажу, лишень не бийте!
Шпигун Влад Мажор гучно псує повітря.
Інгвер (з огидою):
-І ця гидота на халяву жерла
Таке чудове сало й пила пиво…
Іди ж, засланцю, в пекло!
Вбиває Влада Мажора і витирає мечі об його одяг.
Хельга (плює на труп):
-Віддати тушу цю собакам!
У вікно влізає Кнааш, тримаючи шкільні транспортир і циркуль.
Кнааш (улесливо та м′якенько):
-Вельможно конунгине, це не можна!
Як представник кінологів, я протестую!
Потравляться всі замкові собаки,
Поївши обісравшогося шпига.
Проте, є вихід: прошу пані Хельгу
Віддати тіло це мені,
Бо для моїх експериментів край потрібні
Френологічні виміри злочинця.
Коли ж я визначу його належність
До будь-якої із ворожих рас,
То череп стане дуже необхідним
Для вжитку побутового мойого.
З нього зроблю я попільничку,
В яку періодично буду і плювати –
Бо ти ж сама мені не дозволяєш
Плювати на килими та паласи,
Недопалки кидати на підлогу…
Хельга (примирливо):
-Роби з жмуром що хочеш, шахраюго!
Кнааш дивиться на Інгвера, той маше рукою на знак згоди. Вальдман бере труп за ноги і тягне до виходу. Кнааш, виповнений власною гідністю, гордо йде за ним. Грає «Етот мір» А. Пугачової.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma