На хвилі успішних економічних реформ та вражаючих результатів у Китаї було поставлено амбітну мету увійти у вузьке коло країн, що спрямовують розвиток глобальної економіки та політики. У ці дні стає зрозуміло, що ця дводесятирічна програма знаходиться на низхідній лінії з цілком можливим за фактом, закриттям вікна можливостей вже в недалекому майбутньому.
Головних причин для цього, на наш погляд, дві:
Перше, на тлі справді вражаючих успіхів в економіці (що втім відсувається у минуле) керівництво країни не змогло сформулювати відповідні перспективи соціального руху. Це призвело до конфлікту надій що підвищення рівня життя могло б створити більш відверте суспільство з небажанням керівництва змінювати що-небудь по суті, що закінчилося придушенням демократичного руху в Гонконгу і консервацією політики у вже ясно намічений культ особистості. На цю тему наразі йде багато аналізів та коментарів і заглиблюватись у неї ми тут не будемо.
Друга причина, по порядку не обов'язково важливості, це, звичайно, війна в Україні і на ній ми зупинимося більш детально.
До початку повномасштабного вторгнення політика Китаю в досягненні вищезазначеної мети полягала у створенні групи дружніх держав через економічний вплив, що плавно переходить у м'яке політичне і може в більш далекій перспективі контроль. Прояви цієї політики можна було спостерігати навіть – повірите? в Україні.
Ситуація після вторгнення - точніше - важливе уточнення, провалу плану бліцкригу, "соска лангусти" поставила керівництво Китаю в скрутне становище, з якого воно не може вийти до теперішнього часу.
Нехитрий задум який повністю задовольнив би його читається по великих літерах у дитячій книжці.
- Після нетривалого опору Україна погоджується на принизливий план, a Захід відступає.
- Це повернуло би ситуацію в стан віртуального міжнародного права який характеризував період холодної війни, коли якісь слова написані в якійсь хартії, але всі знають що вирішуються серйозні питання серйозними людьми за зачиненими дверима .
- З урахуванням зміцненої позиції в (так званій) "раді безпеки", створило б платформу для реалізації в зручний момент власних територіальних амбіцій Китаю.
- Створило б інструмент впливу на кшталт "погано хлопчика" Північної Кореї вже в Європі.
Опір України, по суті, зламав ці плани - і що важливо, не тільки для самої України, а й у ширшій, глобальній перспективі. Світ ще не готовий повернутися під крило авторитарних і тоталітарних диктатур тому що багато хто ще пам'ятає до чого це веде і чим закінчиться. За десятиліття що минули після закінчення холодної війни, багато країн реально повірили та інвестували у створення мирного майбутнього людства заснованого на безпеці та законі. Відмовитися від нього країни в масі, ще не готові. Це факт, який можна спостерігати на власні очі за голосуваннями в Генеральній Асамблеї.
Логічним, зрозумілим вибором у цьому протистоянні для Китаю було б обрати шлях розумного й відповідального лідерства, що ґрунтується на очікуваннях націй, на праві й законі. Є тільки одна проблема: він передбачає відмову, добровільну тa усвідомлену, від усіх «переваг» іншого плану.
І це, схоже, для керівництва Китаю є дуже важким вибором.
Але ж і відтягнути час, дати йому команду як якомусь підлеглому - або відіслати в безконтактну зону не вийде. І так сидіння на паркані, нездатність сформувати позицію що ґрунтується на справедливості та праві, порожні слова з нульовим значенням, спроби претендувати на альтернативну позицію, за якою, як усім видно, не стоїть нічого - це теж не безкоштовно, free. Кожен день сидіння на паркані, між агресивними надіями, між віссю огидних диктаторів тa хорошими, правильними словами в Хартії показує ясно - всьому світові - реальну вартість претензій Китаю на просвітлене тa відповідальне лідерство у світі.
Aджe, час відкритий для надій Китаю на лідерство у світі права, прогресу та безпеки спливає в пісок. І важливо розумітi що це результат і вибір який може зробити тільки сама країна.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma